Сто років тому у киян були в моді історичні екскурсії до Канева

28 Вересня 2018 21:28

При всій консервативності гетьманського уряду, час Павла Скоропадського запам’ятався киянам та гостям столиці і як час певної стабільності, і навіть руху вперед. Працювали навчальні заклади і театри, формувалася армія, на слуху були наукові та культурні досягнення. Одним з  напрямків, що динамічно розвивалися стала, зокрема, екскурсійна справа.

З моменту проголошення державної незалежності України перед київською владою стояла надзавдання: сформувати з осколка колишньої імперії шановану у світі державу, а з населення краю – розвинену націю, знаючу і розумну. Величезне значення у вирішенні цього завдання відводилося освітній системі і культурно-просвітницькій роботі. Важливою підмогою тут була екскурсійна діяльність, яка давала можливість, що називається, вживу познайомити широкий загал з багатовіковою українською історико-культурною спадщиною.

Гетьманські чиновники прекрасно це розуміли. І вже влітку 1918 року почали діяти. 6 липня Міністерство народної освіти повідомило, що при департаменті позашкільної освіти створено екскурсійний відділ, що ставить за мету національне виховання і пізнання України. Перш за все тут займалися екскурсіями як частиною навчального процесу українських шкіл і вузів. Але не тільки – планувалися заходи і для гостей-іноземців, і для широких верств населення.

Підготовка велася за трьома розділами українознавства: історичним, природничим та соціально-економічним. Пріоритет віддавався все ж історії: «Історичні екскурсії найкращим чином можуть показати українську ідею, пробудити національну традицію, впливати в патріотичному напрямку на громадянина». Тут утворилися історична і природничий комісії. На чолі істориків став професор О. І. Левицький. На перспективу планувалося видання власного журналу.

Для організації роботи в регіонах департамент розіслав анкети, покликані врахувати всі цікаві об’єкти країни. Описувалися пам’ятки архітектури, місця історичних подій, перекази і легенди; музеї та архіви, книги, рукописи, малюнки, ікони; археологічні розкопки; історичні артефакти, літературні твори.

Але організувати державну службу, врахувати туристичні об’єкти, навіть відкрити музеї – для вирішення такого живого завдання цього було мало. Були потрібні знаючі люди, здатні працювати безпосередньо на місцях. У київських навчальних закладах почалася підготовка кваліфікованих гідів. На базі університету Святого Володимира відкрили курси з ознайомлення з історією та мистецтвом старого Києва.

Окрім екскурсій Києвом та його околицями (зокрема, Феофанією, Межигірським монастирем і т.п.) практикувалися поїздки за місто, найпопулярнішими з яких були регулярні паломництва до могили Т. Шевченка в Каневі. Під час поїздок прямо на пароплаві читалися лекції про минуле навколишніх населених пунктів: Ржищева, Трипілля, Переяслава, Трахтемирова, Канева. На могилі Шевченка влаштовувалася урочиста акція. Потім – похід на Княжу гору та огляд літописного городища Родня.

Отже, літо-осінь 1918 року можна вважати часом розквіту екскурсійної справи. Саме з цього часу київські газети рясніють оголошеннями про всілякі пізнавальні заходи.

І тепер, перебуваючи у районі Київського вокзалу і чуючи через гучномовці запрошення приєднатися до екскурсії містом, зовсім по-іншому їх сприймаєш, пам’ятаючи про те, що у нинішніх київських екскурсоводів були славні попередники, які навіть в розореній війною і революцією країні самовіддано передавали свої знання всім бажаючим…

Євген ГОЛОДРИГА, https://bigkiev.com.ua