Дмитро Сангушко
Після смерті Остафія Дашковича Черкасам якось довго не таланило із старостами. Василя Тишковича та Яна Пенька відсторонили внаслідок конфліктів із містянами, князя Андрея Пронського – через такий самий конфлікт і неспроможність вгамувати некерованих козаків, Яна Хрщоновича – через господарчі зловживання, які викрила ревізія 1552 року. Не став винятком і наступний староста князь Дмитро Федорович Сангушко († 1554).
Він походив із відомого литовського князівського роду Сангушків, що вели свій родовід від великого князя Гедиміна. Був старшим сином князя Федора Андрійовича, старости володимирського, вінницького і брацлавського, маршалка волинського. Його мати – Анна Деспотівна, угорка за походженням.
З молодих літ служив при дворі, через що мав близькі стосунки із польським королем і великим князем литовським Зигмунтом ІІ Августом. Брав участь у поході проти татар, за заслуги отримав посаду старости житомирського. У немилість до монарха потрапив в 1552 році після ревізії королівських замків, коли виявилося, що городні Луцького замку, за які відповідав князь Дмитро, знаходяться у незадовільному стані. Король наказав Сангушку направити своїх людей на відбудову спаленого перед тим татарами Брацлавського замку. Наприкінці 1552 року був переведений із Житомира у Черкаси і Канів, де мав боронити південні кордони Великого князівства Литовського. Того ж року жалівся королю з приводу замкових пушкарів: “…на Черкасехъ въ таковой же нерадности стрелба есть, а пушкары два, которымъ платять, ино одинъ пьяница великий, а другий ничого не умееть”.
Черкаським і канівським старостою Дмитра Сангушко пробув менше двох років. На відміну від своїх попередників на цій посаді, його згубила рокова пристрасть до слабкої статі, якій той віддавався більше, ніж військовій справі. Спочатку він став фігурантом справи із викрадення своєї неповнолітньої нареченої Марини Полубинської, доньки старости Кричевського (разом із нею були забрані й коштовності). Втім, цей процес закінчився у 1552 році безкарно для князя Дмитра. Наступна ж “амурна пригода” виявилася фатальною – вона більше схожа на авантюрний пригодницький роман із трагічним фіналом.
Гальшка Острозька
Князь Костянтин Василь Острозький вирішив видати за Сангушка свою племінницю 14-річну Гальшку (Ельжбету) Острозьку, опікуном якої був. Втім, на заваді цим планам стали інші опікуни спадкоємиці величезних володінь князів Острозьких: її матір Беата Костелецька та сам король і великий князь Зигмунт ІІ Август, які мали власні плани щодо її заміжжя. 1553 року князі Острозький та Сангушко разом із збройними загонами прибули до м. Острог, де із матір’ю перебувала Гальшка. Проте замок їм довелося брати приступом. Проти волі матері нареченої молодята побралися і виїхали до Канева.
Беата Костелецька звернулася до короля із скаргою на дії Сангушка. У січні 1554 року відбувся заочний королівський суд над Сангушком. Окрім нападу на Острозький замок та викрадення дівчини, король звинуватив того у самочинному залишенні ввірених йому замків (Канівського і Черкаського).
У відповідь на звинувачення, виголошені прокуратором Станіславом Чарнковським, за Д. Сангушку заступався пан Одаховський, який наводив приклади хоробрості підзахисного при обороні південних рубежів держави від татар. Ці самі слова згодом використав польський письменник Юзеф Ігнацій Крашевський у історичній драмі “Гальшка” (1843), але вклав їх у вуста самого князя Дмитра, де показав того підлою, підступною і брехливою людиною:
“Пам’ятає ще Турок честь меча мого,
Це свідки, що бачили прикордонні битви.
Нехай Булкулай скаже вам, як з військом цілим
Я розбив їх, власноруч схопив його,
Ви його бачили всі – в Черкасах схопленого –
Носив він перед королем і сенатом кайдани ганебні,
Мало того, у двадцятьох наших шляхтичів довідайтеся,
Хто зберіг від сорому дружин їх, щастя їх життя,
Коли гнані татарами йшли в полон поганців,
Хто напав, хто відбив і звільнив бранців,
Хто кордони від набігів боронив так довго? –
Я!!!”
Покарання, винесене судом виявилося серйозним: Дмитра Сангушка присудили до інфамії, що означало оголошення поза законом, позбавлення усіх посад і привілеїв, конфіскацію майна, Гальшку ж мали повернути до матері.
Костел св. Миколая в м. Яромеж (Чехія), де похований князь Дмитро Сангушко.
Тим часом молодята встигли втекти до Чехії, але біля м. Яромеж неподалік Праги їх упіймав загін переслідувачів. У перших числах лютого слуги одного з них – Марціна Зборовського – підступно вбили вже полоненого Д. Сангушка, якому на той час ще не виповнилося й 25 років. Гальшку Острозьку повернули Беаті Костелецькій, а Дмитра поховали там само у Яромежі, в костелі св. Миколая.
Дмитро Куштан, археолог, краєзнавець
