Початок зими 1637 року позначився трагічними для міста Черкаси подіями. В цей час на Південній Київщині вирувало антипольське повстання під проводом Павла Бута (Павлюка). Основною рушійною силою повстання стало козацтво: низове, а також частина реєстрового, яке було незадоволене затримкою королівської платні. У травні місяці Павлюк із козацьким загоном, вийшовши із Запоріжжя, захопив артилерію з Черкаського замку. До бунтівників приєдналися реєстровики Черкаського полку на чолі з полковником Яковом Гугнивим.
Для боротьби з повстанцями гетьман великий коронний Станіслав Конєцпольський зібрав польсько-шляхетське військо. Очолив каральну експедицію гетьман польний коронний Миколай Потоцький. 16 грудня урядові війська розбили повстанців неподалік Черкас у битві під Кумейками. Вцілілі козацькі загони відступили через Мошни і Черкаси до Боровиці. Тим часом до Черкас увійшло посполите військо. Поляки, озлоблені зрадою реєстровиків, спалили місто (ймовірно, це сталося за наказом самого С. Конєцпольського).
Свідком цих трагічних подій став військовий капелан польського війська, монах-домініканець Шимон Окольський: “…Коли військо прийшло до Черкас, місто палало вогнем так, що небезпечно було зупинятися в ньому. Міщан там небагато, а козацьких домів дві тисячі. Хоча гетьман (польний гетьман коронний М. Потоцький – Д.К.) наказав гасити вогонь, але піднявся такий сильний вітер, що вціліли лише окремі будинки поблизу замку, ніби Божа кара вразила місто”.
Ще одним очевидцем цих подій був французький військовий інженер і картограф на польській службі Гійом Левассер де Боплан.
У своєму “Описі України” він пише: “…Черкаси, дуже старе місто, добре розміщене і придатне для укріплення. Я бачив його у час розквіту, коли сюди звідусіль сходились козаки і навіть мав резиденцію сам їхній отаман. Але ми спалили його 1637 р. 18 грудня, через два дні після того, як здобули перемогу над згаданими козаками. У той час, як ми з ними воювали, вони теж тримали тут козацький полк”.
Це було не перше спалення міста – до цього воно не раз разом із замком потерпало від нападів татар. Але цього разу Черкаси постраждали від урядових військ держави, оплотом якої вони довгий час були. В результаті цієї пожежі згорів дерев’яний замок на Дзеленьгорі, збудований ще в середині XVI ст. Після тих подій місто швидко відродилося, замок перенесли на нове місце. Для нього використали існуючі земляні укріплення бастіонного “замку Ошпана” (суч. Пагорб Слави) – він був збудований ще за литовських часів, але понад 80 років так і не використовувався. До речі, це наочно ілюструють археологічні матеріали: якщо знахідки XV – поч. XVII ст. концентруються навколо “литовського” замку на Дзеленьгорі (р-н суч. Будинку природи), то матеріали сер. XVII – XVIII ст. поширюються у бік “польського” замку на місці суч. Пагорба Слави.
Дмитро Куштан, археолог, краєзнавець
