Після смерті Остафія Дашковича в 1536 р. Черкаське і Канівське староства очолив пан Василь Тишкєвіч. Його старостування виявилося нетривалим і позначилося повстанням черкаських і канівських міщан.
Після вступу на посаду йому адресував свою грамоту король польський і великий князь литовський Зигмунт І Старий (датована приблизно кінцем січня – початком лютого), в якій, на скаргу черкаських війта і міщан, наказував новопризначеному старості звільнити містян від надмірних податей, введених попередником О. Дашковичем (той був не лише талановитим полководцем, але й жорстким адміністратором). Податки з люду були дійсно «скажені» й охоплювали всі сфери життєдіяльності: виробництво, торгівлю, військові трофеї, суд, шлюб тощо. Втім, В. Тишкєвіч, щоб зберегти замкові та старостинські прибутки, не пішов на поступки міщанам. Як результат – зневірені мешканці Черкас відкрито повстали проти нового старости.
Про початок повстання відомо мало, лише те, що цього ж 1536 р. озброєні черкасці (міщани, козаки і навіть бояри) захопили замок і вигнали із міста старосту В. Тишкєвіча. Для приборкання бунтарів із Києва негайно було направлено загін вояків-драбів на чолі із ротмістром Малженським, який у Каневі був підсилений служебниками старости. Канівчани не чинили опору прибулим військам, навіть забезпечили тих «стацією» (провіантом та постоєм). Підійшовши до Черкас, каральний загін не наважився штурмувати місто, бо містяни захопили й замковий арсенал, тож змушені були повернутися до Канева за артилерією. Повернувшись серед ночі, вояки, озлоблені поразкою у Черкасах, почали чинити «кгвалтоване обычаемъ непрыятельскимъ»: проламали остріг, вибили ворота, побили сонних сторожів. Канівські міщани, обурені такими діями військових, у свою чергу, напали на них, почали бити й відбирати зброю. В результаті, київська рота втратила вбитими вісьмох вояків, пораненими – двох.
Згодом уряд повернув собі контроль над бунтівними містами. Потім ще кілька років тривали судові процеси проти ймовірних зачинщиків черкаського повстання та канівських містян. Дії канівчан суд у 1542 р. визнав виправданими. Шестеро черкаських бояр (Іван Зубрик, Берендей, Ян Малик-баша, Жадко та Позняк Семашковичі, Васько Ремень), звинувачені та покарані за організацію бунту, також згодом довели свою непричетність та були врешті-решт реабілітовані наступним монархом Зигмунтом ІІ Августом в 1546 р.
Через ці події вже наступного 1537 р. В. Тишкєвіч був відсторонений від посади черкаського і канівського старости. Того ж року судився зі своїм наступником на цій посаді паном Яном Пеньком, звинувачуючи того у підбурюванні міщан до бунту.
Дмитро Куштан, археолог, краєзнавець
