У Жаб’янці на Лисянщині відзначили річниці з дня народження Тараса Шевченка та Максима Рильського. Обидва літератори народилися у березні. На заходи запросили відому поетесу Віру Носенко та внука Максима Рильського – Максима. Жаб’янку для цього обрали не випадково – це батьківщина запрошеної поетеси.
viche.ck.ua
Віра Носенко – голова Канівської організації товариства «Просвіта» імені Тараса Шевченка, відділення Товариства зв’язків з українцями за межами України, тісно співпрацює з благодійними фондами, громадськими організаціями. Жінка пише чудові ліричні вірші, деякі з них, завдячуючи канівському композитору Володимиру Байкіну, стали піснями. Вона є лауреатом Всеукраїнського поетичного конкурсу імені Максима Рильського. У місцеву бібліотеку подарувала свої поетичні збірки. Коли читала власну поезію, не стримувала емоцій і почуттів, кілька раз повторювала: “Я горда, що народилася у селі”.
-Обожнюю Шевченка і Рильського, чия духовна близькість прослідковується у кожному поетичному рядку. І мабуть, не випадково доля мені подарувала зустріч з онуком Максима Рильського, якого дідусь називав «Максим Другий» і присвячував йому вірші, – зізналася поетеса.
– Чомусь так трапляється, що відзначаючи у березні Шевченкові дні, часто забувають, що і Рильський цього місяця теж іменинник. А от у Жаб’янці я вперше потрапив на свято, яке об’єднало цих двох геніїв. Від душі дякую за такий розкішний подарунок, – сказав Максим Рильський (онук).
Він у минулому журналіст, а нині голова родинного фонду «Троянди й виноград» у Києві. Чоловік розповів багато цікавого про свого знаменитого діда, поділився думками, прочитав вірші поета.
– Ніколи не сидів на дідових колінах, навіть дитиною. Він не читав мені казок, як це робили інші дідусі. Проте наша з ним розмова була найкращоюу світі – ми мовчали, – згадав минуле Рильський менший. – Улюблене місце відпочинку діда – плетене крісло під старою вербою. Біля невеличкого фонтану, куди запускав рибу. Якось влітку я вирішив ловити рибу, а дідусь пильнував за мною звідси. Хитав головою, дивуючись з моєї винахідливості. А за кілька днів бачу – дід у солом’яному капелюсі сидить собі у плетеному кріслі, і в тому самому місці ловить рибу. Я мало не впав від подиву!, – згадує.
Максима Рильського могли знищити у будь-який момент. Над ним знущалися, пригнічували, але він не став більшовицьким літератором. У нього завжди поля жовтіли, а небо синіло, як би це кому не подобалося.
Онук Рильського запросив учнів Бужанської школи на екскурсію до літературно-меморіального будинку-музею свого діда у Києві, пообіцявши особисто її провести.
