У народі 3 квітня називали Кирило-дериполоз або Кирило Качальник. Так названий день за те, що у цей час псуються дороги і їздити на санях у минулі часи було проблематично.
Якщо у цей день при сході сонця у небі спостерігаються червоні кола, то рік обіцяє бути врожайним. З цього часу починають набухати бруньки смородини. З’являються білі плиски.
За церковним календарем 3 квітня вшановують преподобного Якова, єпископа, сповідника; святителя Кирила, єпископа Катанського, і святителя Фому, патріарха Константинопольського.
Іменинники 3 квітня:
Кирило, Хома, Яків, Агнія, Панкратій.
Чи знаєте ви, що:
Роман Олеся Гончара «Собор» тричі номінувався на Нобелівську премію.
Вперше. У лютому 1968 року Гончар занотував у щоденнику: «Вчора був у Спілці: літературна братія в переполосі… Нібито чув хтось з римських передач, що Папа Римський висунув «Собор» на Нобелівську премію». Навіть чутки про таку номінацію могли принести багато неприємностей номінанту. Так і сталося. Гоніння на автора роману розпочалися відразу після поширення цієї інформації. Звідки взялися чутки? Секретар обкому, друзяка самого Брежнєва, в одному з найогидніших персонажів роману впізнав самого себе. Ось і довелося компетентним органам фабрикувати «нищівний компромат» – чутки про Папу Римського і про Нобеля. А Ватикан, найімовірніше, і сном-духом не відав про «Собор», адже перекласти й видати за кордоном його тоді ще не встигли…
Вдруге. Наступний нобелівський епізод відбувся за два десятиліття. У грудні 1989 року в щоденнику Гончара з’явився запис: «Професори заокеанських університетів повідомляють у своїх листах, що вони висунули «Собор» на Нобелівську премію 1990 року…». Проте премії письменник не отримав, хоча шанси на це були, бо до України надходив запит у лютому 1991 року зі Стокгольма. Нобелівський комітет з літератури, який саме в лютому розпочинає попередній відбір кандидатур, цікавився, чи підтверджують в Україні висунення «Собору» на премію? Звичайно, номінацію підтвердили та, на жаль, фортуна й цього разу не всміхнулася Гончару.
Втретє. У лютому 1994-го письменник занотував у щоденнику: «Інститут літератури подає автора «Собору» на Нобелівську. […] Ставлюсь до цього спокійно. Скоріш за все, й цього разу все кінчиться безрезультатно». Так і сталося. Продовжитися нобелівським перегонам Олеся Гончара вже не судилося. Влітку 1995-го він пішов із життя, а, згідно зі статутом, Нобелівські премії присуджують тільки живим.
