31-річна Ірина Вебер працює в обласній поліції кінологом-вибухотехніком. На Черкащині вона є першою жінкою, яка почала служити в цьому спецпідрозділі. На посаді вона лише три місяці. До цього була в патрульній поліції. Має звання сержанта.
“Потрібно бути морально готовим. Я себе до цього налаштовувала три роки”. фото “Вечірні Черкаси
Я працюю молодшим інспектором-кінологом вибухотехнічного відділу ГУНП, – розповідає Ірина. В коридорі під її кабінетом на стендах та на підлозі лежать різні неактивні вибухові пристрої. Більшість з них були знешкоджені її колегами під час завдань. – В мої обов’язки входить шукати вибухівку разом із собакою. Також обстежую територію перед проведенням різних масових заходів. За час моєї роботи поки не знаходила вибухівку. Траплялися лише хибні виклики про замінування. Коли обстежую місце ймовірного закладення пристроїв, не маю на собі якогось спеціального екіпірування. Лише бронежилет. Це вже сапери працюють у броньованому костюмі й шоломі. Першим моїм бойовим виїздом був виклик до нібито заміновану адмінбудівлю. Шукали вибухівку близько години. В результаті, на щастя, повідомлення виявилося хибним. Ці об’єкти, до речі, «мінують» найчастіше. Під час обстеження я не маю права нічого чіпати. Якщо собака відшукала пристрій, тоді викликаю сапера.
Шукати вибухівку Ірина захотіла ще працюючи в патрульній поліції. Подобалось спостерігати за діями саперів, поки охороняла з колегами периметр.
Я 3 роки працювала в патрульній поліції, – пояснює жінка. – Але для мене це була перша сходинка в правоохоронних органах. Там чималий обсяг роботи: ДТП, сімейні сварки, крадіжки і ті ж таки мінування. Спостерігала за роботою вибухотехніків. Я вирішила для себе, з чим подобається працювати більше. Тобто, я обрала для себе більш вузьку специфіку. Мене рідні завжди підтримують. Навіть не намагалися відмовити йти на таку роботу. Довіряють моєму вибору, бо знають, що все в житті роблю сама.
Поліцейська працює з бельгійською вівчаркою малінуа. Аби тварина довіряла їй, займалась з нею навіть після роботи.
На виклик тварину мені привозять, бо з кінологічною службою ми працюємо в окремих управліннях, – каже Вебер. – Аби мала довіру до мене, я грала з нею в різні ігри, давала їсти. Так і зконтактувались. Маю з нею поводити себе відкрито й любити. Вона все відчуває. Зазвичай кінолог виховує тварину ще з цуценяти. Але це не обов’язково, адже її потім рано чи пізно по службі передадуть іншому працівнику. Це якраз мій випадок. На кожному виклику працюю з однією і тією ж твариною. Чітко визначеного часу, за скільки ми маємо дістатися до замінованого об’єкту, немає. Все залежить від того, де розташований об’єкт. Їздимо по всій Черкащині. На обстеження також немає часових рамок. Адже будівля може бути різною по квадратурі. Як би це голосно не звучало, але ця професія не для тих, хто чогось боїться. Хоча я розумію, що трапитися може будь-що. Потрібно бути морально готовим. Я себе до цього налаштовувала 3 роки.
фото “Вечірні Черкаси”
Працювати поряд з колегами-чоловіками комфортно, запевняє Ірина. Роботу виконує на рівні з усіма.
На Черкащині я єдина дівчина-вибухотехнік, – говорить правоохоронниця. – Наскільки я знаю, раніше в цій професії працювали теж лише чоловіки. Хоча, не бачу нічого в цьому надзвичайного. В правоохоронних органах жінок вистачає. Працюють на рівні з чоловіками. Дехто навіть і краще. Мені з чоловіками абсолютно комфортно. Водночас, жодних поблажок немає до мене з їхнього боку. Хоча, звичайно, іноді допомагають. Наприклад, піднести щось тяжке. Праця вибухотехніків є не лише напруженою. Трапляються й кумедні ситуації. Колеги розповідали, як знайшли картонний ящик. Обережно відкрили. А там маленька миша. Ця робота змінює свідомість у певному розумінні. Навіть у позаробочий час, просто йдучи по вулиці, звертаю увагу на якісь ящики чи валізи. Раніше такого не помічала за собою. Повертатися назад до «патрульки» не думала. Але це не означає, що там мені було погано. У них своя специфіка, а у нас інша. Просто тут дуже багато всього нового, про що мені цікаво дізнаватися. От саме це мені по житті подобається: навчатися й накопичувати досі невідому мені інформацію. Тонкощам професії навчаюсь у відділі. Є інспектор, в якого я здаю тестування щомісяця. Також навчаюсь в Академії внутрішніх справ. Для кандидата у кінологи-вибухотехніки обов’язковий попередній трирічний досвід служби у правоохоронних органах. На час мого переведення я мала цей досвід.
Через роботу та навчання вільного часу має мало. Мріє про повноцінну відпустку.
Чи думала я покинути цю професію? Кожного разу, коли закінчується залік, – сміється Ірина. – Жартую, звісно. Робота не легка, але цікава дуже. В позаробочий час я виховую свою 5-річну доньку. Люблю займатися спортом. Ще багато читаю книг. Відпусток ще не мала. Всі вони витрачалися на сесії у вузі. Тому навіть не думаю поки про якісь подорожі абощо.
Керівництво роботою сержанта Вебер задоволене. Не відкидають, що підлегла згодом зможе працювати навіть на розмінуванні небезпечних знахідок.
