У 2018 році в Україні почалися ґрунтовні екологічні зміни, які поки що відчутні лише подекуди на місцевому рівні. Як усе велике, екологічна трансформація також починається з малого: впроваджують ці зміни здебільшого місцеві активісти, які роблять сортування сміття та переробку відходів популярним засобом комунікації за збереження планети. У Черкасах ентузіасти зібралися у спільноту і створили відкриту майстерню з можливістю долучитися не лише до збирання пластику, а й до його переробки, пише видання Ukraїner.
У 2018 році Верховна Рада України ухвалила закон про сортування сміття. На його появу українці чекали ще, мабуть, з 2012 року, коли вперше були внесені відповідні правки до чинного на той час Закону України «Про відходи». Це був довгоочікуваний для європейського майбутнього України крок, який, втім, досі не має під собою матеріальної бази.
Чимало українців почали брати проблему під власний контроль: жителі деяких містечок та ОТГ самоорганізовуються довкола місцевих заводів з переробки пластику і починають освоювати ази роздільного збору відходів. У великих містах відбувається броунівський рух різних ініціатив — від самовідданого сортування на волонтерських засадах до творчих проектів із залученням громади. Яскравим прикладом останніх є історія громадської організації і відкритої майстерні Preciouslab (Прешслаб), заснованої еко-активістами в Черкасах.
Все почалося з Ліди, якій після закінчення університету не сиділося на місці — вона хотіла стати частиною екологічного руху в рідних Черкасах:
— Я вчилася на економіста-кібернетика. За тему диплому собі обрала, як економіка і екологія разом співпрацюють. Я досліджувала, як поганий стан екології впливає на нашу економіку, на ВВП. Мене тоді це дуже зачепило, адже щоб ліквідувати всі екологічні кризи, які стаються, витратити гроші на те, щоб очистити річки і повітря, у нас залишиться від ВВП якийсь там один відсоток.
Після університету Ліда пішла на конкурс громадських проектів, обравши тему роздільного збору відходів. Поки писала про це, натрапила на проект данського дизайнера Дейва Гаккенза «Precious Plastic». У 2013 році кілька друзів із Данії вигадали спосіб, як у домашніх умовах переробляти пластик — вони сконструювали спеціальну машину-екструдер, а схеми і креслення виклали у вільний доступ в інтернет. Цими напрацюваннями скористалася Ліда, самостійно зібрала машину і вирішила: «Все, я врятую світ від пластику!»
Зараз Ліда опікується трьома проектами: переробка пластику, майстерня Precious загалом, а третій — це масштабна всеукраїнська акція. Активісти хочуть створити карту мережі кав’ярень, куди можна прийти зі своєю чашкою і отримати знижку за напій з собою. Кав’ярні, що входять в таку «екологічну мережу», отримують логотип, який позначає їхню участь у акції. Ліда разом з іншими активістами розпочали цю справу рік тому, і за цей час екологічний рух підхопили в п’яти містах України.
Ідея створення в Черкасах громадської майстерні з’явилася у 2018-му, а вже за півроку почала формуватися команда із небайдужих до екології людей. Об’єднання однодумців почалося після того, як журналісти місцевого телебачення «Громадське: Черкаси» зробили сюжет про Ліду. Першим відреагував Максим Скорик, він сприйняв історію Ліди як певний знак, оскільки сам давно прагнув розпочати схожу діяльність. Згодом він долучився до її ініціативи і утворилася маленька команда з двох людей.
Про перше своє враження від перегляду історії про Ліду Максим згадує так:
— Я географ, геоморфолог за освітою. Я в цих усіх екологічних дєлах знаюся трохи. Думаю, круто, вже і майстерня є, може, попрошусь і мене пустять. Буду там тоже активістом таким, участвовать в цьому всьому ділі. Ну, виявилось трошки по-іншому. Виявилось, що майстерні як би і немає. Ну що ж, тоді будем робить!
Ліда, Максим і третій активіст — Руслан — почали збирати інформацію, шукати схожі проекти по Україні. Їхню увагу привернула технічна майстерня Garage Hub у Харкові і черкасці поїхали до них у гості запозичувати досвід. Після поїздки активісти скинулись і орендували приміщення колишньої сувенірної фабрики, де облаштували громадську майстерню. Тепер у команді Preciouslab 7 учасників, які працюють на волонтерських засадах.
У сфері переробки відходів, як показують останні кілька років, попит перевищує пропозицію, а боротьба за збереження довкілля стає тим, що об’єднує різні куточки країни та планети. В Україні, окрім Черкас та Харкова, подібні майстерні працюють в Одесі та у Львові. З ними Ліда підтримує постійний зв’язок, а по світу таких ініціатив, каже вона, понад сотня. Черкаські еко-активісти діляться контактами і лайфхаками, як відкрити майстерню з переробки пластику, з усіма охочими (детальніше тут: http://preciouslab.org.ua/). Ліда і Максим допомагали активістам із Молдови, а їхній знайомий одесит Євген отримав замовлення на виготовлення екструдера аж з Інгушетії, що на Кавказі:
— Так виходить, що просто познайомилася група людей, які раніше самі собою були, або щось пиляли в себе в гаражі, експериментували чи дивилися відоси про те, як інші люди експериментують. Але не було «комьюніті» людей, які цю ідею в собі поєднують, які діляться цим, які можуть разом щось нове придумувати. Ми робимо нову технічну революцію, коли ми переходимо від індустріального строю знову до ручної роботи.
Максим підхоплює і додає:
Нам хлопці з «Гараж-хаба», із Харкова, одразу сказали: забудьте за всі матеріальні цінності, якщо вони вам дорогі і важливі. Сама дорога цінність — це люди. І ми про це пам’ятаєм, ми відкриті для нових людей. Мій токарний станок мені не такий важливий, як Ліда поруч зі мною.
Діяльність громадської організації, яку створила Ліда, ґрунтується на основній ідеї — показати людям, що пластик — це не сміття, а цінний ресурс, з якого кожен за бажання може самостійно виготовити декоративний або ужитковий виріб.
Приміщення майстерні загромаджене мішками та коробками з кришечками, які містяни збирають для активістів. Ліда з друзями сортують вторинний ресурс за кольором і кидають в екструдер — з’являється стружка, яку потім переплавляють у печі. Кінцевий результат — пластини, з яких уже можна вирізати декоративні елементи. Якщо завантажити стружку одразу в екструдер, то на виході буде матеріал для створення пластикових кошиків та будь-яких інших виробів.
Матеріал, з якого виготовляють пластикові кришки — один із найзручніших для переробки. Зазвичай це пластик HDPE, що маркується цифрою 2. Майже будь-який завод із переробки пластику береться не тільки за переробку пляшок виду PET (звичайні прозорі пляшки для води, наприклад. — ред.), а й за кришечки, які завжди потрібно сортувати окремо. Майстерня Preciouslab експериментує з різними видами пластику, проте за такої простої техніки переробки, як у них, не всі види матеріалів добре реагують на процес.
— PЕТ вже при 100 градусах починає стискатись, і його взагалі не можна нагрівати (через токсичні речовини, які при цьому виділяються. — ред.). Краще його навіть декілька разів для води не використовувати. Його треба в спеціалізовані підприємства відправляти. Він коли нагрівається, починає мутнішати, змінює колір, одразу стискається… Ми з нього добували нитку. Намагалися. Ми знайшли в інтернеті теж такого чувака, який своїми руками переробляє пластик, він за допомогою звичайного шуруповьорта і проволоки добуває з пляшок нитку.
Ще один вид пластику, який беруть на переробку у майстерні, — це ABS-пластик, з якого виготовляють оргтехніку: принтери, відеокамери. Як і кришки, такий пластик не виділяє токсинів за низьких температур нагрівання (для його переробки достатньо 170 градусів).
Постачання сировини відбувається переважно з приватної ініціативи окремих людей, шкіл, пунктів збору біля магазинів чи аптек. Серед компаній найактивнішими є IT-компанії, що орієнтуються переважно на закордонний ринок. Але загалом в офісах ідея сортування не набула широкої популярності, оскільки, за словами активістів, люди все ще не готові жертвувати власним комфортом навіть задля такої важливої справи:
— У принципі, мій проект включав те, щоб поширювати культуру сортування в офісах, але небагато людей на це пішло, бо «цей великий контейнер, нам нема куди його ставити, ми не будемо сортувати», і на цьому все закінчувалося.
Поки що засновники fablab-майстерні не бачать способів отримувати зі своєї діяльності прибуток; кажуть, що попереду — навчання якісній роботі з пластиком. Проте це не є нездійсненним фінансовим проектом — активісти знають у Львові підприємця Івана, який виробляє схожим способом кошики з пластику і продає їх по Україні та за кордоном.
Наразі плани Ліди та Макса обертаються довкола розвитку громадської майстерні, розробок нових технологій та способів привернути увагу суспільства до екологічних проблем. В цьому активісти досягають більшого успіху, оскільки основні учасники майстер-класів — це молодь від 18 до 35 років, яку Ліда характеризує як людей, що є свідомими, прагнуть європейського майбутнього і самі цікавляться чимось незвичайним та прогресивним, що відбувається в Черкасах.
У майстерні волонтери навчають не тільки поводженню з відходами — тут можна зробити все «з майже нічого». Замість того, щоб купити річ — виготовити її власними руками. Всі охочі отримують доступ до інструменту і можуть освоїти новий фах — наприклад, токарну справу. Максим скаржиться, що у Черкасах дорослій людині неможливо знайти бодай якісь курси, щоб навчитися якомусь ремеслу — майже всі подібні майстер-класи розраховані на дітей.
— Ми хочемо, щоб творча технічна спільнота формувалася навколо нас. Вірніше, ми хочемо, щоб вони збиралися всі докупи і народжували ще більше нових, ще більше крутих технологій, — говорить Максим.
Популяризація необхідності сортування сміття серед населення — це нелегка справа, адже тут передусім йдеться про зміну власних звичок. До того ж, люди хочуть бачити швидкий результат, а влада рідко йде назустріч громадським ініціативам:
— Дуже важко людям пояснити, чому я це все роблю, чому я порпаюся в смітті, як мені всі кажуть, навіщо взагалі робити якісь вироби з пластику. І дуже небагато людей, в принципі, розуміють, що «ого, це були кришечки, а зараз це якийсь кошик для фруктів». Мені недавно сказали, що я взагалі як мати трьох дітей, бо вже так втомилася це робить, і… я не знаю, мені треба відпустка.
Просвітницьку діяльність серед населення Ліда веде різними способами. Часто її запрошують спікером на події, де вона знайомиться з людьми і розказує про свій проект, запрошує охочих у майстерню повчитися. На її думку, процес йде надто повільно, адже «на 300 000 населення Черкас лише 300 людей» прагнуть дотримуватись екологічного способу життя і пропагувати його — співвідношення не на користь Ліди та її команди.
Я не можу з цим спокійно жити. Якщо я кожного вечора вертаюся додому і бачу в смітниках купу пляшок, купу стаканчиків, я просто іду і мене це починає знову опускати до плінтуса.
У Максима, втім, амбітні плани щодо майстерні. Він збирається продовжувати експерименти з переробкою пластику, вигадувати нові способи досягнення високої якості переробленого матеріалу. Кожна сучасна людина, вважає активіст, має прагнути до прогресу.
Місцева влада Черкас раз по раз відкладає вирішення проблеми безпечної утилізації відходів. Як пише «Громадське: Черкаси», на початку 2000-х була спроба ініціювати програму «Чисте місто», в межах якої по місту розставили контейнери для сортування. Проте на ділі лише приватні фірми, що заробляють на переробці, проводять агітацію серед населення. Місцеве самоврядування значною мірою покладається на уряд. У 2017 році Кабінет Міністрів ухвалив Національну стратегію управління відходами до 2030 року, а до того часу майже всі відходи будуть потрапляти на полігони. Неготовність влади та багатьох українців до змін натомість пробуджує до діяльності еко-активістів по всій Україні.
От такий ми вибрали шлях. Ми не чекаєм, поки місто буде готове або вся Україна. Треба навпаки. Мене не цікавить, хто до чого готовий. Я знаю, що має бути.
