У народі 3 травня існував звичай, – ставити на краю села стіл, стелити білосніжну скатертину і на ній залишати хліб-сіль, помолившись про гарний урожай. Обов’язково запалювали свічки, раніше принесені з церкви. Таким чином наші пращури пригощали весну, щоб вона віддячила врожаєм. У цей час зацвітає бузина, жовта акація, польовий клен, осина.
За повір’ям в цей день померлі тужать за колишнім життям і хочуть побачитися з рідними та близькими. Відповідно, люди приходили до могил близьких, голосили й кликали батьків. Селяни вважали, що в цей день земля розкривається, і вилітають душі покійних. Тому обов’язково потрібно було накрити рясний і багатий стіл, щоб предкам на тому світі було добре. Також померлі повинні побачити, що в їхньому будинку все мирно і спокійно, а тому, в цей день не можна було сваритися.
Жодних важливих справ на 3 травня зазвичай не планували, не влаштовували хрестин та весіль. Це був час, призначений виключно для поминання померлих людей, і веселитися – значить, накликати на себе біду.
Також, перед тим, як почати якусь справу, молилися всією родиною. Риболовля була під забороною. У жодному разі не можна ловити рибу, оскільки у неї починається нерест. А по риб’ячому молодняку судили: «Якщо мальки розійдуться швидко, то можна сіяти раніше, а якщо довго будуть залишатися разом – то варто почекати».
За церковним календарем 3 травня вшановують преподобного Феодора Трихини; преподобного Олександра Ошевенського; мученика немовляти Гавриїла Бєлостоцького; святителів Григорія і Анастасія Синаїта, патріархів Антіохійських; преподобного Анастасія, ігумена Синайської гори.
Іменинники 3 травня:
Олександр, Гаврило, Григорій, В’ячеслав, Антоніна, Марія, Пилип, Яків.
3 травня відзначають:
-
- Всесвітній день свободи преси.
- День Сонця.
- День кондитера.
Чи знаєте ви, що:
Козаки-характерники ведуть свою історію ще від давньоукраїнських язичницьких волхвів (віщунів, чародіїв). Вважалося, що вони знали таємну силу речей, явищ і володіли своєю наукою і прийомами. Вони бачили майбутнє, через що і називали їх віщунами. На думку дослідників, після хрещення Русі, переслідувані князями та греками волхви, жреці і воїни-охоронці храмів об’єднувалися у таємні громади й у віддалених місцях створювали Січі. На островах Дніпра, побережжях Бугу і Дністра, в Карпатах та багаточисельних лісах України (Русі) волхви заснували школи бойового гартування і вишколу, в яких шлях воїна до вершин досконалості опирався на рідну віру, одвічні звичаї та обряди.
Багато хто з характерників не були християнами, і доказом цього слугує те, що «їх ніколи не ховали попи, а ховали запорожці по-своєму».
Все це дійшло до наших днів у вигляді бойових танців – гопака, метелиці, козачка. Д. Яворницький стверджує, що «характерників», ні вогонь, ні вода, ні шабля, ні звичайна куля, крім срібної, не брали. Вони могли відкривати без ключів замки, плавати на човнах по підлозі, як по морських хвилях, переходити через річку по сукняній повсті чи циновках з лози, брати в голі руки розпечені ядра, бачити за кілька верств довкола себе за допомогою особливих «верцаєл», влазити і вилазити з туго зав’язаних і навіть зашитих мішків, «перекидатись» у котів, перетворювати людей у кущі, вершників на птахів, залазити у звичайне відро і плисти в ньому під водою сотні, тисячі верст.
