“Жахіття татар” на межі із Диким полем і оборонець Черкас

9 Липня 2019 23:42

Бернард Претвіч – пан, ротмістр оборони поточної, один із організаторів перших козацьких загонів. Військовий діяч та урядник Королівства Польського.

Бернард Претвіч († 1561) – пан, ротмістр оборони поточної, один з організаторів перших козацьких загонів. Військовий діяч та урядник Королівства Польського. Він походив з німецького роду фон Претвічів гербу «Вчеле», які проживали в Нижній Сілезії.

Близько 1525 р. Бернард став дворянином короля Зигмунта І Старого, виконував різні дипломатичні доручення. Військову кар’єру розпочав у 1531 р. під час служби товаришем у роті майбутнього польного гетьмана Миколая Сєнявського. У 1535 р. призначений ротмістром оборони поточної, командував власним загоном із понад 100 вершників. Брав участь у війні з Молдавським князівством. Під час служби на кордоні із Диким полем зарекомендував себе талановитим вояком. За це отримав земельні надання на Поділлі та Брацлавщині. Завдяки протекції королеви Бони Сфорци у 1540 р. отримав посаду старости барського, перебував на ній до 1551 р. Як і його попередники, прикордонні старости: хмільницький Пшецлав Лянцкороньський та черкаський і канівський Остафій Дашкович, активно використовував для оборони південних кордонів Королівства Польського та ВКЛ козацькі загони. Був сучасником і соратником князя Дмитра Івановича Вишневецького.

Військова тактика Б. Претвіча передбачала не лише оборонні дії проти татар, але й зухвалі контрнапади і рейди вглиб ворожої території. Ним здійснювалися походи у Причорномор’я: на Очаків, Білгород (Аккерман) і навіть Крим. Зокрема, він був одним із очільників «людей» з Переяслава, Києва, Черкас і Брацлава, які 19 вересня 1545 р. напали на Очаків: «із рушницями в руках і іншою зброєю вдерлися до Очаківського замку і довго билися». Як «Pretwocz», фігурує в листі турецького султана Сулейсмана І Пишного до польського короля Зигмунта І Старого.

Сміливі дії барського старости, які призводили до загострення зовнішньополітичних відносин Польщі із Ногайською Ордою та Османською імперією, нерідко викликали невдоволення польського короля. Для виправдання своїх вчинків Б. Претвіч у 1550 р. представив у Кракові для Сената та Зигмунта ІІ Августа свою доповідну записку («Спогади»). Перша частина документу – своєрідний трактат про ефективну оборону порубіжжя від татарських набігів. У другій частині вміщено перелік і опис битв, здійснених Претвіч від початку служби. Польські історики 2-ї пол. XVI ст. називали його «Murus Podoliae» (Мур Поділля) та «Terror Tartarorum» (Жахіття татар).

Б. Претвіч виступає й оборонцем Черкас.

У «Спогадах» описані події 1542 р., коли Бернард від полоненого під Баром татарського ватажка Аларча дізнався, що очаківські татари на чолі з Бієлек-мурзою вирушили на Черкаси, рушив на перехоплення сам («ішов вдень і вночі») і наказав своїм служебникам йти з ним на з’єднання. «Коли з’єднався з своїми служебниками, розіслав загони стерегти шляхи, що йдуть під Київ і під Черкаси. Мої сторожі повернулись, розповідаючи, що натрапили на великий слід, біля 500 або більше коней. Я зразу ж з усіма служебниками вирушив паралельно татарам на той шлях, щоб перейняти їх під Очаковим, і вийшов тим шляхом під Очаків на татар, що захопили стадо, і громили служебників черкаського старости князя Андрія Пронського. Там їх розбив і захопив полонених, взяв 500 їхніх і черкаських коней».

Влітку 1552 р. Б. Претвіч знову фігурує в «Реєстрі кривд», пред’явлених турецькою стороною польському монарху: разом із Д. Вишневецьким звинувачувався в нападі на Очаків, захопленні черід овець, коней та волів, грошових коштів, взятті невільників та вбивстві містян. На цей раз Зигмунт-Август відреагував: перевів Претвіча подалі на захід, призначивши старостою теребовлянським.

Польський хроніст Марцін Бєльський під 1561 р. написав: «Того року зацний лицар на Поділлі Бернард Претвич гербу Вчеле, староста требовлянський, помер, котрий багато років перед цим кордони руські і подільські від татар оберігав, і завжди їх бив, і багато перемог над ними мав».

Дмитро Куштан, кандидат історичних наук, ст. наук. співробітник Інституту археології НАН України