Тут протягом перших днів Нового року злетілася на мою сторінку вся путінська Україна. Мовляв, дістали ці кляті націоналісти зі своєю мовою, культурою й історією.
Ну з ними – путінцями, все зрозуміло. А от від несприйняття українського світу від новітніх чухраїнців у владі та поза нею стає сумно і Остап Вишня зі своїми безсмертними “Чухраїнцями” приходить на думку.
В передмові читаємо:
“Чухраїнці”, як ми знаємо, це дивацький нарід, що жив у чудернацькій країні “Чукрен”…Назва – “чухраїнці” (і ми про це знаємо) – постала від того, що нарід той завжди чухався…
В Розділі 1 читаємо далі:
“Чухраїнців було чимало і щось понад тридцять мільйонів, – хоч здебільша вони й самі не знали, хто вони такі суть…
Як запитують було їх:
– Якої ви, лорди, нації?
Вони, почухавшись, відповідають:
– Та хто й зна?!
Живемо в Шенгерієвці. Православні…”
У Розділі 2 Остап Вишня розкриває таємницю ментальності цього дивного народу:
“Мали чухраїнці цілих аж п’ять глибоко національних рис ..
Риси ці, як на старовинну термінологію, звалися так:
1. Якби ж знаття?
2. Забув.
3. Спізнивсь.
4. Якось то воно буде!
5.Я так і знав.”
Остап Вишня, 1926 рік.
P.S. І як вчить історичний досвід, то одна з головних рис цього дивного народу – чухраїнців: якось то воно буде – може призвести до втрати волі й незалежності!
І найголовніше: пам`ятаємо, що різниця між країною чухраїнців і державою українців – Є!
Микола Томенко, авторський блог
