Уся історія ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС є зразком мужності й героїзму. Однак, коли говоримо про цю страшну подію, передовсім згадуємо тих, хто став до бою першими – тих пожежних-ліквідаторів, яких очолювали двоє молодих лейтенантів – Володимир Правик і Віктор Кібенок. Дивно, як їхні долі сплелися в одну-єдину.
chipb.dsns.gov.ua
Обоє навчалися в Черкаському пожежно-технічному училищі (нині Черкаський інститут пожежної безпеки імені Героїв Чорнобиля НУЦЗ України). Володимир закінчив училище у 1982 р., а Віктор – у 1984. Пожежної справи навчалися в одних викладачів, в одних аудиторіях слухали лекції, виросли на однакових бойових традиціях і зразках пожежної звитяги, мужності, взаємодопомоги. Після випуску працювали в різних пожежних частинах. Та кожен із них очолив пожежний караул.
Тієї фатальної ночі, 26 квітня 1986 року, на ЧАЕС під час вибуху сталося нагрівання до високої температури фрагментів активної зони реактора, що перекинулися на дах деяких приміщень реакторного відділення й машинної зали.
Пожежний караул підрозділу ВПЧ-2 з охорони Чорнобильської АЕС у складі двох відділень під керівництвом лейтенанта В. Правика прибув на місце виклику. На цей момент пожежею був охоплений 4-й енергоблок і покрівля машинної зали. Виникла загроза поширення вогню по всій покрівлі на 3-й енергоблок. Долю станції могла вирішити кожна секунда, і лейтенант В. Правик уже за дві хвилини після прибуття на місце виклику правильно оцінив ситуацію й вирішив передати виклик № 3, який означав найвищий рівень небезпеки та сигнал загальної тривоги для пожежних усієї Київської області. Це була велика відповідальність. Проте історія підтвердила правильність дій молодого командира в ті дві перші хвилини ліквідації.
chipb.dsns.gov.ua
Першу розвідку Володимир провів сам. Право на основне рішення було лише в нього, і помилитися у виборі подальших дій свого караулу та тих, хто незабаром прибуде їм на допомогу, він просто не міг.
…Володя зазирнув у розлом даху. Звідти виходило зловісне, дивне, незвичне оку зеленувате сяйво… І можливо, саме в ту мить Володимир зрозумів страшну правду, бо бійців свого караулу він до розлому не допустив. Його рішення про подання лафетних стволів із боку машинної зали запобігло поширенню вогню.
За п’ять хвилин їм на допомогу прибув караул пожежної частини Прип’яті під командуванням лейтенанта В. Кібенка.
У другу розвідку вони пішли вдвох. На даху побачили уламки розпаленого радіоактивного графіту, навколо яких плавився, пурхаючи кульками, і розтікався бітум, наповнював повітря задушливим угаром. Начальник воєнізованої пожежної частини № 2 з охорони Чорнобильської АЕС, що саме перебував у відпустці, майор внутрішньої служби Леонід Телятников прибув на місце події й перебрав командування на себе за 21 хвилину від моменту спрацювання сигналізації. Десять пожежних автомобілів уже оточили енергоблок. Вони були встановлені на гідранти й через рукавні лінії під’єднані до сухотрубу систем протипожежного захисту. Механічні драбини забезпечували підйом пожежних на дах машинної зали й допоміжного блоку. Там, де внутрішній водопровід був пошкоджений, прокладали додаткові рукавні лінії. Запрацювали стаціонарні лафетні стволи, збиваючи доступні їм осередки полум’я й охолоджуючи несучі конструкції, для уникнення подальших руйнувань. Пожежні ручними стволами блокували та гасили найбільш небезпечні осередки пожежі на даху машинної зали й допоміжного корпусу.
Прямо над реактором ситуація складалася особливо драматично: завалилася частина даху, від вибухової хвилі деформувалися несучі конструкції. Отруйний дим від палаючих блоків стелився над усією площею пожежі, яка вже поширилася на десятки квадратних метрів. Хто може уявити собі стіну вогню, висотою у два-три метри? Мабуть, лише пожежні. Там, на даху, їм потрібно було пройти через таку стіну і збити, задавити вогонь!
Коли лейтенант В. Правик спустився вниз, то побачив майора А. Телятникова. Переборюючи страшенну втому, він почав доповідати обстановку. Ця доповідь була дуже важлива, кожен маленький факт міг мати велике значення. А поряд уже чекала з увімкненим мотором «швидка».
Розвідка В. Правика і В. Кібенка стала розвідкою боєм і поклала початок перемозі пожежних над вогнем та атомом. Але кінця смертельної битви молоді лейтенанти не побачили.
…За їхні життя боролися найкращі лікарі. 4 травня Володимир Правик востаннє побачився з дружиною. Наказав їй старанно доглядати маленьку донечку…
10 травня дозволу побачитися з чоловіком, який незабаром мав стати батьком, домоглася дружина Віктора Кібенка. Вона приїхала до клініки разом із його батьками. Проте зустріч була короткою – у Віктора не витримало серце. Справді, істинними є слова К. А. Гельвеція: «Гідність держави в кінцевому результаті залежить від гідності особистостей, які цю державу формують». Україна може пишатися з того, що вона змогла реалізуватися завдяки звитяжним подвигам своїх найкращих синів.
На 10-у річницю Чорнобильської трагедії, у 1996 р. В. П. Правик та В. М. Кібенок були нагороджені відзнакою Президента України – зіркою «За мужність» (посмертно).
chipb.dsns.gov.ua
Їхній подвиг назавжди слугуватиме прикладом для кожного співробітника Служби порятунку, буде взірцем самовідданого виконання службового обов’язку для курсантів навчального закладу, який сьогодні носить ім’я Героїв Чорнобиля.
В інституті на створеному в червні 1986 року і реконструйованому в 2006 році Монументі Героям Чорнобиля викарбувано 357 прізвищ випускників-ліквідаторів наслідків аварії на ЧАЕС.
Колись у своїх листах до дружини Володимир Правик написав: «Усі наші дні – це боротьба за те, щоб більше було добра і справедливості, чесності, більше порядку…». Приклад його яскравого, героїчного й такого короткого життя, як і подвиг усіх Героїв Чорнобиля, гідний вічної пам’яті, захоплення і глибокої шани поколінь.
За матеріалми Черкаського інституту пожежної безпеки ім. Героїв Чорнобиля
