“Любов до вишивки передається через покоління” – так жителька Суботова Ольга Семчук, що на Чигиринщині, говорить про своє захоплення. Візерунки вигадує сама. Щоб створити гарний одяг, має свої секрети. До Міжнародного Дня вишиванки, який відзначають сьогодні, 21 травня, журналісти поспілкувалися з майстринею, щоб дізнатися про традиції її родини.
Ольга Семчук з Суботова, села, де була резиденція Богдана Хмельницького. Її бабуся залишила скриню, яку жінка береже й донині. Їй понад сто років. Пані Ольга розповіла, що зі скринею у спадок перейшла і любов до вишивання. Для неї вишивка – це різновид відпочинку.
Вишивати весільні рушники у їхній родині – традиція. Два таких рушника майстриня вишила своїм доньці та сину. У колекції пані Ольги є вишиті жіночі та чоловічі сорочки. Орнаменти рослинні, розповіла майстриня, обирала не випадково. На її думку, вони приносять щастя та успіх.
Нині Ольга Семчук працює над новою вишиванкою. Аби вишивка вийшла гарною – є свої секрети, розповіла жінка:
“Це треба робить від душі, треба на світанку почати, шоб життя було хороше. Щоб в домі було чисто, затишно, бо рушник – це доля”.
Завідувачка відділом “Суботівський історичний музей” Надія Кукса розповіла, що нині вишиванка осучаснюється. Від початку вона мала сакральне значення та свою символіку:
“Кожна деталь вишиваної сорочки мала своє символічне навантаження. От, наприклад, мережки навколо горловини, на рукавах, тобто там, де тіло людини було незахищене натільним одягом, там це все захищалося вишивкою. Наразі це втратило своє магічне значення”.
