Переглядаючи туристичні програми, інколи диву даєшся, на чому в світі заробляють гроші. Там будинок побудували догори ногами, там дірка в скелі утворилась, там метелики рідкісні живуть, трохи капіталовкладень, піару — і маємо «розкручений» туристичний маршрут.
Виникає питання: невже в нас нема що показати людям? Думаю, аби з розумом підійти, то, з’ясувалося б, що наші скарби лежать у нас під ногами. Треба тільки знайти меценатів, щоб привели їх у відповідний стан. Йдеться про нашу невивчену, навіть занедбану історію — наші підземелля, пише видання “Вісті Черкащини”.
Старожили розповідають, що майже вся Катеринопільщина пронизана підземними ходами. Є такі у самому райцентрі, в Гуляйполі понад Гнилим Тікичем, у Сухій Калигірці (біля церкви), під Новоселицею, в Мокрій Калигірці (див. книгу Людмили Дідук «Тобі вклоняюся доземно, село моє рідне, моя ти земле», 2017 рік) тощо.
Зі слів очевидців, наші підземні ходи дуже широкі й високі. Ними можна було їхати верхи або возом. Вони мали ніші — стоянки-годівниці для коней. Стіни побілені вапном. Були досить протяжними. Дехто переконує, що гуляйпільське підземелля, скажімо, ішло аж до Умані. Поверх землі — налагоджена система душників, обкладена камінням. Зараз усі входи-виходи засипані, насамперед задля безпеки дітей.
За спогадами гуляйпільців, у радянські часи (50-60-ті) в їхній тунель провалився якось трактор, що орав поле. Згадує про це й літератор Михайло Наєнко у праці «Вечірні світанки: «Берибіське Гуляйполе, «Від Києва до Лубен» і літературні візії» (2015), але, за його дослідженням, трактор провалився не в тунель, а в прадавню землянку, схованку давніх поселенців від набігів кочових племен — «усіляких половців, чорних клобуків та інших скіфів». Так науковцю прокоментував можливе призначення виявленої споруди археолог Ярослав Боровський.
Однак місцеві мешканці наполягають: це було одне з відгалужень тунелю, вхід у який засипали завбачливі батьки від цікавих дітей. Цей вхід пам’ятає багато людей. Є перекази, як підземелля пробували вивчати, але ніхто не наважувався пройти ним далеко. Ентузіасти-дослідники скаржились на нестачу повітря, що вказувало, очевидно, на занедбаність душників.
«Бабуся казала, що наш тунель був великий, там можна було на бричці проїхати. А мама від когось чула, що ним добирались аж у монастир на Жашківщину», — розказує катеринопільчанка Галина Снігур.
Краєзнавець Борис Юхно у публікації «Підземні таємниці Черкащини» розповідає, що 2010-го в центрі Катеринополя біля крамниці провалився стовп. Під ним виявився тунель, але його швидко засипали, бо збиралися святкувати 65-річчя Перемоги.
Людмила Дідук, опираючись на свідчення односельців, запевняє: під Мокрою Калигіркою «розміщені цілі магістралі підземних ходів, що мають всі направлення із села, у напрямі Сухої Кали гірки, Червоного Броду».
Залишається загадкою, хто споруджував ці тунелі. Вражає, що вони досі збереглися. Найімовірніше, служили для переховування та переміщення людей під час набігів завойовників із так званого «дикого поля», яке в давні часи межувало із землями сучасної Катеринопільщини. Однак це не єдина версія. Визначити вік та призначення даних споруд — справа науковців. А справа катеринопільчан — їх зберегти, а ще краще — дати друге життя, відкрити їх для дослідників та туристів…
