Народився 15 січня, 150 літ тому. Вершина українського орієнталізму. У КНУ імені Тараса Шевченка постійно читається курс історії східних літератур та східної історії практично за працями Агатангела Юхимовича Кримського.
uatv.ua
Коріння його в Криму, але він наш – Звенигородський. Батьки (педагоги, просвітники) привезли його з Волині сюди ще немовлям і тут він на все життя пройнявся корінним українством. Створив популярний нарис «Звенигородщина. Шевченкова батьківщина…”, підручник «Українська граматика» (у 2-х т.), зредагував перший том «Академічного словника» (1924), був одним із фундаторів Академії наук України в 1918 році..
А головна освітньо-наукова любов його – у сходознавстві. Привніс в українську поезію східну екзотику («Пальмове гілля»), а в науку – історію та мовознавство Туреччини, Персії й інших східних країн. Знав до півсотні східних і західних мов, однак втягувався в судове слідство за український буржуазний націоналізм. Зокрема – по інспірованій кадеб’ятниками справі СВУ.
Мріяв дожити віка в Звенигородці, розбудував тут собі “літню резиденцію” батька, звідки його й вивезено як арештанта в перші дні війни з німецьким нацизмом. Нам, студентам-шістдесятникам, вішали в університеті на вуха малясу, що він загинув під час переправи через Дніпро, коли його, нібито, хотіли вивезти на Схід з окупованої України і в паром поцілила німецька бомба. Насправді ті ж радянські кадеб’ятники замордували його в Кустанайській тюрмі у 1942 році.
Особисте життя не склалося; протягом багатьох літ таємно був закоханий у Лесю Українку (Павло Тичина «засвітив» це в одному з віршів), а всиновив собі хлопчика з сім’ї свого секретаря-помічника Миколи Левченка.
Більше про особисте життя Кримського розповіла Соломія Павличко в незавершеній монографії «Націоналізм, сексуальність, орієнталізм».
Будинок Агатангела Юхимовича стоїть у Звенигородці недоглянутим, хоча з охоронною табличкою, ніби належить він Академії наук України. Чверть століття тому я з власної ініціативи організував створення єдиного в Україні художнього портрета Кримського. Він висів у коридорі філологічного факультету і якогось дня дві академічні дами прийшли до мене, щоб позичити той портрет на їхній казенний захід. Я, звичайно, позичив і, як виявилося, на довічне одданя.
Я кілька разів навідувався до будинку Кримського в Звенигородці, останній раз – на проводи 2019 року разом із приятелями – поетом і політологом Юрієм Чигирином та культурником Миколою Миколайовичем. Перший був за кермом, другий – за штурмана, а я – за дороговказа. Звенигородка ж від моєї неіснуючої вже хати в Гуляйполі – за яких-небудь 30 кілометрів. Така сама відстань до Звенигородки й від Пальчика, звідки родом Сергій Єфремов. Коли в 1918 році організовувалась Академія наук, то Агатангел Кримський одному з перших дав йому рекомендацію в академіки і той до останніх днів своїх був віце-президентом у ній. Хоча й “тягнув” (після арешту в 1929 р.) у ленінських ГУЛАГах десятилітню “вселюдську повинність” (В. Винниченко). Там і закінчився його життєвий шлях, десь у Вологодських хащах імперії, як Кримського – в Кустанайських. “Скучно на этом свете, господа” (М. Гоголь).
Михайло Наєнко, літературознавець, доктор філологічних наук, професор
