Цього дня, 1 березня, 1827 року у с. Ліпляве Золотоніського повіту на Полтавщині (тепер Канівський район Черкаської обл.) народився український філософ Памфіл Юркевич.
Син священника, Юркевич авчався у Полтавській духовній семінарії, згодом у Київській духовній академії. Він був одним з найобдарованіших студентів. І, блискуче закінчивши академію (1851), залишився в ній працювати викладачем філософії.
У той час в академії навчався письменник Іван Нечуй-Левицький, який зобразив улюбленого учителя в образі одного з героїв роману: “Хмари”. Його учнями вже в Московському і Петербурзькому університетах були в майбутньому філософ В. Соловйов та історик В. Ключевський.
Київський період у діяльності Юркевича був найпродуктивніший. Тут він написав більшість сво’іх філософських праць. Серед них: “Идея”, “Сердце й его значение в духовной жизни человека по учению слова Божия”, “Материализм и задачи философии”, “Из науки о человеческом духе”, “По поводу статей богословского содержания, помещенных в “Философском Лексиконе”, “Мир с ближними, как условие христианского общежития”. Всі ці праці були написані вченим за три роки (1859-1861).
Після десятилітньої перерви, 1861 року в Московському університеті було знову відкрито кафедру філософії. Саме туди й запросили Юркевича, чи як висловився Василь Ключевський — “перетягнули”.
Памфіл Юркевич належить до когорти вчених-українців, які були привласнені Росією і видавалися за сво’іх. Про це влучно сказав князь Ніколай Трубецкой, російський філолог і культурфілософ, професор славістики Віденського університету: “…Культура, яка з часів Петра І живе і розвивається в Росії, є органічним продовженням не московської, а київської української культури…”
У Москві Юркевич читає історію філософії, логіку, психологію, педагогіку, викладає педагогіку в учительській семінарії військового відомства. Пише наукові праці: “Язык физиологов и психологов”, “Разум по учению Платона и опыт по изучению Канта”, “Игра подспудных сил”. З галузі педагогіки Юркевич написав “Чтение о воспитании”, “Курс общей педагогики”. В рукопису залишалася “Метафізика”, доля якої невідома.
У 1869 році Юркевича призначають деканом історико-філологічного факультету. На цій посаді він пробув до кінця свого життя.
Памфіл Юркевич у своїх філософських поглядах та шуканнях залишився вірним панівній духовній традиції України, яка стала виразною в мисленні Г.Сковороди, М.Гоголя, Т.Шевченка і в якій серце – то сама людина.
У цьому контексті однією з найяскравіших праць Памфіла Юркевича вважається його філософсько-богословська праця “Серце та його значення в духовному житті людини, згідно з ученням слова Божого”. Він розвиває вчення про людину як вільну, індивідуальну, конкретну й відповідальну істоту. Людина є центральною темою його філософії, а серце в його вченні — охоронитель і рушій фізичних сил людини, центр її душевного і духовного життя, багатогранних почувань, зворушень, пристрастей, центр її морального життя.
Ось невеличкий розсип філософських думок Памфіла Юркевича:
“Серце людини любить добро і вабиться до нього, як око любить споглядати прекрасне видовище і залюбки спиняється на ньому”.
“Наше серце має в собі всю безпосередність буття, первісно поставленого Богом. Тому можемо сказати, основа релігійної свідомості людського роду лежить у серці людини. Релігія не є щось стороннє для його духовної природи. Вона утворена на природному ґрунті”.
“Слово Боже відчиняє нам, показує метафізичний початок любові серця до добра, коли вчить, що людина створена за образом Божим”.
“Так… серце є часто більш надійним керівником наших дій та душевних рухів, ніж глибоко обміркована стратегія поведінки”.
“Живі потреби люблячого серця, ще не охолодженого від досліду, побуджують його бачити і любити життя навіть там, де досвідчений розум не бачить нічого живого і натхненного. Людина починає свій моральний розвиток із рухів серця, яке завжди бажало би бачити благо, щастя, радісну гру життя, завжди бажало би зустрічати істоти радіючими, зігріваючими одне одного теплотою любові, зв’язані дружбою і взаємним співчуттям. Лише в такій формі здійсненого всезагального щастя світ уявляється йому як те, що гідне існування”.
За матеріалами з сайту “Наша парафія”
