212 років тому народився Микола Гоголь – один із найзагадковіших письменників ХІХ століття. Автор “Вечорів на хуторі біля Диканьки”, “Тараса Бульби”, “Шинелі”, “Ревізора”, “Мертвих душ”, “Вія”…
Із 43 років свого життя Гоголь прожив у Росії приблизно 13 років. Двадцять – в Україні, та майже десять – за кордоном, переважно в Італії.
Був Гоголь і на Черкащині. У середині 1830-х років Микола Васильович проїздом із родового маєтку в с.Василівка (Миргородського повіту) завітав до свого друга науковця, першого ректора Київського університету Михайла Максимовича в с.Прохорівка.
Максимович жив неподалік Прохорівки на хуторі Михайлова гора з 1845 року до самої смерті у 1873-ому. Це було улюблене місце речників української ідеї середини 19 ст. Зокрема, кілька разів Михайла Максимовича навідували Тарас Шевченко й Микола Гоголь.
За переказами, під величезним кількасотолітнім дубом на Михайлові горі Шевченко написав поему “Марія”, коли приїздив в гості до друга Максимовича. Кобзар тут проводив останні свої вільні дні в Україні до свого арешту влітку 1859-ого. В Прохорівці його заарештували, примусивши виїхати з України.
А Гоголь почув тут від місцевих селян легенду про панночку-відьму і надихнувся на написання повісті “Вій”, в якій також описав Успенську церкву, збудовану запорожцями 1774 року.
На честь Миколи Гоголя Максимович називає 250-річну сосну неподалік своєї садиби – сосною Гоголя. Рішенням Черкаського обласного виконавчого комітету в 1972 році сосну Гоголя віднесено до пам’яток природи.
Провідний науковий працівник Шевченківського національного заповідника Зінаїда Тарахан-Береза свого часу провела колосальну дослідницьку роботу, аби підтвердити правдивість місцевих переказів, пов’язаних з іменем Миколи Гоголя. Як писало видання “Прес-Центр”, науковиці це вдалося, і немає сумнівів, що виписані письменником сюжети, зокрема у повісті “Вій”, канівсько-прохорівські.
За народними переказами, записаними прохорівським краєзнавцем Василем Загорульком, якого вже немає серед живих, “під Михайловою горою жив колись заможний козак. І була у нього донька-красуня, одна-однісінька його дитина. А вже як годили їй батьки, то й описати важко. Недарма в селі прозвали її Панночкою. Але трапилося велике горе – померла Панночка. Тужили батьки, і вирішили відслужити їй поминальну панахиду у церкві, що стояла під горою…”.
Зінаїда Панасівна зібрала свідчення місцевих старожилів, які підтвердили, що сюжет для свого твору Микола Васильович взяв з подій, що відбувалися колись саме у їхньому селі. Галина Гринь, предком якої був славний прохорівський козак Бублик, розказує: “Батько мій розповідав, що жила у нашому селі дуже красива дівчина, донька багатого козака чи сотника. А до неї зайшов ночувати парубок, і не один, а із своїми двома товаришами. Цей парубок відразу покохав дівчину. Він їй також сподобався, але вона вирішила насміятися з нього. Взяла мітлу, сіла верхи на парубка. Він ніс її на плечах, а вона ще й підганяла його мітлою, аж поки він не впав. І все ж він лишився живим. Дівчина ж через деякий час померла. Ховали її на кладовищі, що і сьогодні збереглося на схилі Михайлової гори. Там стояла і Успенська церква, в якій і відспівував парубок сотникову дочку. Я добре пам’ятаю ту церкву. Вона згоріла у війну. Бувала у ній не раз, щоправда, там уже не правилося. Церква була дерев’яна, всередині були ікони й рушники. Всі у селі знають, що у повісті “Вій” Гоголь змалював нашу кладовищенську Успенську церкву. У церкві було темно, і я завжди боялася до неї заходити, уявляючи, що там було колись. У багатьох хатах можна було побачити і картини тієї Гоголевої (так ми її називали) церкви. Я не раз перечитувала повість “Вій”, і в описі сотникового хутора не можна не впізнати нашого села, того хутора, де, за переказами, мешкала відьма. Місце, де жив сотник, і досі називається Вигадка”.
“Редкая птица долетит до середины Днепра!”, – ці загальновідомі рядки Гоголя теж про Дніпро в Прохорівці, адже у весняні місяці річка розливалася тут на півтора десятки кілометрів.
Зінаїді Тарахан-Березі, використовуючи архівні документи Московського історичного музею, вдалося встановити дату останнього перебування Миколи Гоголя у Каневі і Прохорівці. Це був жовтень 1850 року. Тоді Микола Васильович мав 41 рік. До трагічного завершення його земного життя залишалося два роки…
