Близько 60 років тому небом над Черкащиною завзято моталися авіатори, які з “кукурузників” обробляли колгоспні поля агрохімією. Вони-то й запримітили, що простори між Каневом, Смілою та Чигирином набагато вищі, аніж землі поза ними. Найбільше тим відкриттям зацікавилися археологи і вже по кількох експедиціях дійшли висновку: якихось тисячу років тому Дніпро нижче Канева розходився двома широкими рукавами, посередині русла залишаючи величезний острів. А таємниче плато – то все, що від нього залишилося.
Реконструкція початку 2000-х років.
Арабські географи ІХ – Х століть писали про “три царства Русі”: Куявію, Славію та Артанію. Думки дослідників сходяться стосовно Куявії: з нею асоціюється Київська земля. Зі Славією пов’язують слов’ян, що жили на північному заході. А ось територію Артанії, “острова русів довжиною три дні кінного шляху”, ніяк не вдавалося вирахувати бодай теоретично. З огляду на теперішню фізичну карту України складно навіть виявити місцевість, де б міг знаходитися такий великий острів, а тисяча років для геологічних процесів – це менше, ніж секунда у житті людини. То де ж він був і куди він подівся?
Ключову гіпотезу стосовно острівного минулого частини теперішньої Черкащини у другій половині 1950-х років висунув дослідник Олександр Знойко. На його думку, легендарний острів русів, де, за твердженням арабів, держава східних слов’ян була найрозвиненішою, був суходолом, обмеженим ріками Дніпро, Ірдинь та Тясмин. У одній зі своїх праць він пише: “Дніпро нижче Канева мав два розгалудження, одне з яких збігається з теперішнім руслом ріки, а друге, шириною від одного до трьох кілометрів, було основним і судноплавним”.
Воно проходило долинами сучасних річок Ірдинь і Тясмин. Між цими розгалудженнями й знаходився острів, заболочений і покритий лісами, що мав у довжину приблизно 130 – 140 кілометрів.
Одним з підтверджень цієї теорії є те, що в ірдинських болотах, озерах та Тясмині знаходили уламки суден, якорі, корабельний інструмент.
На думку Олександра Знойка, це русло не було таким стрімким, як ліве відгалудження, що дало початок Кременчуцькому водосховищу. Однак, для невеличких суден часів Русі (до слова вже, ніякої “Київської Русі” як держави ніколи не існувало, це “винахід” радянських істориків часів Бориса Грекова. Русь була одна-єдина, Київська за визначенням) саме зникла ріка мала чималі транспортні переваги.
Чому острів зник – питання нез’ясоване. Принаймні, людина на природу ще не сильно впливала. Олександр Ковалевський у своїй книзі, виданій у Ванкувері, пише: “Пройде кілька століть і з якихось причин праве русло Дніпра зникне, а води річки зіллються в один потік. Колишній лівий рукав є теперішнім руслом Борисфена-Дніпра. Правобічні ж землі, по яких колись протікала ріка, висохнуть, заростуть травою, чагарниками. З часом там поселяться люди, виникнуть села, зазеленіють оброблені лани, городи та сади. І лише природна низина, а ще народні перекази, нагадуватимуть про те, що тут колись Дніпро роздвоювався, створюючи посеред ріки великий суходіл. Тепер на місці колишнього острова знаходиться місто Черкаси”.
До речі, після утворення Черкаської області “повелителі природи” всерйоз розмірковували над перспективою штучного відродження острова. Аж настільки, що викладення ідеї потрапило на сторінки одного з перших краєзнавчих довідників про наш край “нових часів”, який так і називався: “Черкаська область” (Київ, “Радянська школа”, 1959 рік). Ось як про це написали:
“На основі створення Кременчуцького моря можна буде розчистити русло Ірдиню і Тясмину та спрямувати частину вод Дніпра його старим руслом і перетворити Черкаський і Чигиринський райони на великий острів…”
Борис Юхно, журналіст, краєзнавець
