19.09.1963
Серед наших легендарних шістдесятників Василь СИМОНЕНКО займає особливе місце – він і СОВІСТЬ, і ПРАВДА тодішньої та й УКРАЇНИ нинішньої.
У нашій історії він залишився ще й вічно молодим, бо пішов у засвіти лишень у 28 років.
Коли близький друг Василя Симоненка Микола Сом звернувся до мене за підтримкою у належному пропагуванні та пошануванні КЛАСИКА УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ – я вважав за честь допомогти йому в цьому.
Тож так появився аудіо-диск «Лебеді материнства: живий голос Василя Симоненка», у якому наш Фонд «Рідна країна» спільно з Національною радіокомпанією (Віктор Набруско, Микола Аммосов) зібрав, осучаснив, записав та видав багатотисячним накладом 17 творів поета;
- ми допомогли реконструювати музей Василя Симоненка у Тарандинцях і за підтримки тодішнього Голови Черкаської обласної ради Володимира Греся відремонтували будинок та встановили меморіальну дошку, де розміщено Літературно-меморіальний музей в Черкасах (тут міститься робочий кабінет поета і журналіста);
- провели просвітницький захід «ЕтноВесна: День Європи на батьківщині Василя Симоненка» в Біївцях, де народився знаменитий поет;
- організували ювілейний творчий вечір в Національній філармонії в Києві та ще десятки різноманітніх заходів по всій Україні на пошану Василю Симоненку.
Переповідати біографію сьогоднішнього іменниника не має потреби. Пораджу лише прослухати короткий монолог Поета «Що я можу сказати про себе» на нашому диску «Лебеді материнства: живий голос Василя Симоненка».
Також зауважу, що творчість Василя Симоненка – не лише виразно народна, глибоко національна і політично метафорична; вона ще й ПРОРОЧА. Тут жорсткі та правдиві оцінки як минулого, так і сьогодення з майбутнім:
«Диктатори, королі, імператори,
Мліючи в димі хвальби,
Роззявляли пащі, мов кратери,
І гукали:
– Ми – символ доби.
– Хто не з нами, той проти Бога.
– Хто не з нами, той проти всіх!-
І сипались лаври убогі
До куцих кривавих ніг.
Нікчемна продажна челядь,
Банда кривляк для втіх,
Щоб мати що повечерять,
Годувала холуйством їх.
Ідоли обслинені, обціловані
Йшли величаві в своїй ході,
А поруч вставали некороновані
Корифеї і справжні вожді.
Вставали Коперники і Джорджоне,
Шевченко підводив могутнє чоло,
І біля вічного їхнього трону
Лакузи жодного не було.
Бо щире, високе небо
Не підмалюєш квачем,
Бо величі справжній не треба
Спиратись на плечі нікчем».
13.11.1962
Твори Великого Українця мусимо читати й перечитувати, щоб вчитися на власних помилках й не повторювати їх знову і знову.
І за будь-яких обставин триматися однієї із багатьох мудрих настанов нашого поетичного і світоглядного ПРОРОКА:
«Я ХОЧУ БУТИ ПРАВДІ ВІЧНИМ ДРУГОМ
І ВОРОГОМ ОДВІЧНИМ ЗЛУ».
Пам’ятаємо нашу історію!
Шануємо наших героїв!
