Лук’янівка, в’язниця. 9 лютого 1923 року. На переважній частині території України встановлено більшовицьку владу. Уже створено Радянський Союз. Здавалося б, не залишилося людей, готових зі зброєю в руках боротися за незалежність. Аж раптом у самому Києві спалахує повстання тих, кого нібито вже давно “списали з рахунків” – ув’язнених і засуджених до смерті повстанських отаманів.
Прапор полку гайдамаків Холодного Яру
Одним із найбільших центрів повстанського руху в тогочасній Україні була Холодноярська республіка. Вона охоплювала межі Чигиринського повіту Київської губернії (центр – Свято-Троїцький Мотронинський монастир в урочищі Холодний Яр). Важливо, що на відміну від деяких інших “повстанських республік”, холодноярці боролися за свободу не якоїсь окремої невеликої території, а цілої України. Вони вважали Холодний Яр невід’ємною складовою Української Народної Республіки. У координації з холодноярцями діяли й повстанці Чорного Лісу (Цвітненська волость Чигиринського повіту).
Після перемоги над білогвардійцями і махновцями, після завершення польсько-українсько-радянської війни, більшовики зосередили зусилля на придушенні холодноярців та інших повстанських угруповань. Особлива роль у цьому належала чекістам. 29 вересня 1922 року ВУЧК інспірувала фіктивний з’їзд повстанських отаманів у Звенигородці – буцімто для підготовки всеукраїнського повстання. Там їх і заарештували. Тільки деякі найбільш обачні отамани – Іван Черноусов (псевдонім Чорний Ворон), Іван Лютий-Лютенко (Ґонта), Герасим Нестеренко (Орел), Ялисей Черевик (Лютий) – уникли пастки.
Іларіон Завгородній, отаман Холодного Яру
2 лютого 1923 року Надзвичайна сесія Київського губернського революційного трибуналу засудила повстанців до розстрілу із конфіскацією майна. Приречених утримували в Лук’янівській в’язниці Києва. Причому через переповненість тюрми, у кожній камері їх було по 10–20 чоловік.
Вранці 9 лютого, коли червоноармієць внутрішньої охорони розносив по камерах окріп для чаю, в’язні облили його окропом, відібрали зброю і здійснили відчайдушну спробу вирватися на волю.
Єдине наразі відоме документальне джерело про цю подію – рапорт начальника Лук’янівської в’язниці Ріхтера, складений наступного дня. З огляду на важливість документу, наведемо його повністю (мовою оригіналу):
“В 8 часов 30 минут 9-го февраля с/г кр[асноармей]цем внутреннего караула места заключения был подан обычный утренний кипяток в камеру №1, где находилось 14 человек, приговоренных чрезвычайной сессией КГРТ к высшей мере наказания. Вырвав из рук кр-ца кипяток, один арестованный облил им кр-ца, завладел его револьвером, выбежал из камеры. Отступая, кр-ц поднял тревогу. В это время остальные арестованные проникли из камеры в коридор, оттуда в канцелярию Тюрпода, где вооружились находившимися там 5 винтовками и открыли стрельбу из верхнего и нижнего этажа Тюрпода.
Завязалась стрельба между караулом, своевременно вызванным, и злоумышленниками. Прибыв экстренно на место происшествия, мною был отдан приказ расстреливать арестованных при первой же попытке к побегу. Двое арестованных через верхние окна проникли во двор Тюрпода и бросились бежать, но были тут же убиты наповал. В результате перестрелки оказалось: убит кр-ц 99 Дивизиона тов. Абросимов и ранены кр-цы того же дивизиона Лисин, Семедянкин и Беспамятный. Ранен надзиратель ПП и КОГПУ тов. Щербак.
Убиты следующие арестованные при попытке уйти из Тюрпода:
1) Добелас-Панок Эдуард Юрьевич. 2) Пичкулич Петр Петрович. 3) Жуковский Семен Иванович. 4) Пашков Павел Иванович. 5) Заяц Иван Никифорович. 6) Гуменюк Иосиф Павлович. 7) Ранцев Григорий Маркович. 8) Левицкий Иван Иванович. 9) Захаров Сергей Павлович. 10) Левицкий Федор Иванович. 11) Татищев Сергей Сергеевич. 12) Мельник Иван Васильевич. 13) Данилевич Семен Захарьевич. 14) Листопад Илья Трофимович. 15) Красниченко Григорий Харитонович. 16) Ножин Михаил Андреевич. 17) Петренко Дмитрий Иосифович. 18) Певнев Григорий Харитонович. 19) Якубовский Михаил Иванович. 20) Петриковский Николай Адамович. 21) Погуляшенко Петр Ильич. 22) Калитюк-Гейша Григорий Константинович. 23) Завгородний Илларион Захарьевич. 24) Голик-Зализняк Мефодий Фокич. 25) Компаниец Тимофей Архипович. 26) Добровольський Алексей Трофимович. 27) Здобут-Воля Константин Яковлевич. 28) Цап Василий Дмитриевич. 29) Опока Николай Иванович. 30) Турок Михаил Степанович. 31) Гаевой-Грисюк. 32) Дробатковский Юрий Владимирович. 33) Ляшенко Иван Яковлевич. 34) Черкас Корней Тимофеевич. 35) Куница Михаил Антонович. 36) Гупало Денис Моисеевич. 37) Олейник Григорий. 38) Куценко”.
У переліку загиблих є козаки й старшини Армії УНР, повстанські отамани Холодного Яру і Чорного Лісу. Вони вирішили за краще прийняти смерть у бою з ворогом, аніж покірно чекати на страту.
Емоційний опис повстання в Лук’янівській тюрмі можна знайти на сторінках історично-документального роману Юрія Горліс-Горського “Холодний Яр”. Автор стверджував, що дізнався про цю подію від свідка – Фіми Салганіка. Той був серед в’язнів, що не приєдналися до повстання. За словами Салганіка, бій у стінах в’язниці тривав цілих чотири години. Зрозумівши, що сили вкрай нерівні й на свободу не вибратися, повстанці витратили останні набої на себе.
Тим, хто ще залишався живий, начальник тюрми Ріхтер відрубав голови сокирою для дров.
Де чекісти поховали загиблих повстанців – невідомо. Фіма Салганік вказував на Лису гору (поблизу сучасної станції метро “Видубичі”) або Собачу тропу (район теперішнього Печерського узвозу і вулиці Мечникова). Та це міг бути і Лук’янівський цвинтар, де у 1920-х – 30-х роках у безіменних могилах ховали страчених.
Лук’янівська в’язниця, фото початку XX століття
У Києві учасникам повстання досі не встановили ні пам’ятника, ні пам’ятного знаку, ні меморіальної дошки. Навіть за незалежної України протягом тривалого часу їх відмовлялися реабілітувати. Лише 18 жовтня 2016 року Апеляційний суд Київської області реабілітував отаманів Холодного Яру і Чорного Лісу, визнавши їх жертвами політичних репресій. Але до переліку реабілітованих із 38 вищезазначених прізвищ потрапили тільки 8: Мефодій Голик-Залізняк, Денис Гупало, Олексій Добровольський, Юрій Дробатковський, Іларіон Завгородній, Костянтин Здобудь-Воля, Тимофій Компанієць та Іван Ляшенко.
