Спостерігаю, що після 15 днів ВІЙНИ в країні відбулися певні негативні СУСПІЛЬНІ зрушення: появилося більше агресії, роздратування і невизначеності, аніж в перші дні.
armyinform.com.ua
Звісно, я не претендую на істину в останній воєнній інстанції, але спробую узагальнити свій 15-денний досвід життя в Києві та запропонувати варіанти оптимальної життєдіяльності в умовах ВІЙНИ.
МОЇ АКСІОМИ:
– попри оптимістичні прогнози влади та експертів – ВІЙНА триватиме ДОВШЕ, аніж передбачалося;
– попри дію економічних САНКЦІІЙ – результат не буде надто швидким;
– попри щоденний оптимізм українців США, Франції, Німеччини… в соціальних мережах – підтримка ЗАХОДУ не відповідатиме нашим очікуванням.
ЩО РОБИТИ?
ПРАЦЮВАТИ.
Усі, хто не на ФРОНТІ, а особливо ті, хто проживає у відносно спокійних регіонах, повинні ПРАЦЮВАТИ, а не перепощувати вдома панічні повідомлення від куми чи прикольні меми від знайомих.
ПРИКЛАД.
Мої друзі – аграрники нині активно готуються до посівної і на Київщині й на Черкащині та навіть в певних районах Херсонщини. І готові це зробити зі зброєю в руках! Бо буде хліб – буде і перемога!
НАВЧАТИСЯ.
ВСІ вищезгадані регіони повинні розпочати дистанційне навчання і в школах, і у вузах. Це мобілізує і вчителів з викладачами й школярів та студентів. Дивуюся, що нині про відновлення навчання заявили лише у Львівській, Івано-Франківській та Одеській областях.
А Поплавський пішов ще далі від багатьох ректорів, що вичікують – він вже виселяє своїх студентів із гуртожитків?!
ПРИКЛАД.
НУБІП, де я Голова Наглядової ради, вчора на засідання Ректорату ухвалив рішення відновити навчання з 14 березня у найрізноманітніших форматах, щоб бодай з‘ясувати де і в якому стані знаходяться наші студенти й викладачі та відповідно їх підтримати.
ДОПОМАГАЙ.
Про волонтерство та його користь багато мовлено. Тож не буду говорити про очевидні речі. Але є допомога щодня і без пафосу тим, хто залишився у вашому будинку чи по-сусідству й не може купити продукти чи ліки. Допоможіть бодай ОДНІЙ людині КОЖНОГО дня.
ПРИКЛАД.
Наш досвід прибудинкової нічної охорони силами мешканців на Оболоні також свідчить про корисність спільних маленьких справ.
Окрема історія – ВІДНОВЛЕННЯ МОВНОЇ ДИСКУСІЇ.
Для початку нагадаю, що наша команда вже більше 20 років реалізує сотні проектів на підтримку української мови, культури, історії без бюджетних коштів. Тим не менш, вважаю кампанію в соцмережах проти російськомовних біженців у Західній Україні чи Польщі НЕКОРИСНОЮ. Більше користі буде від організованих курсів, навчань, просвітницьких заходів, екскурсій…для пропагування УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ і КУЛЬТУРИ для біженців зі Сходу чи Півдня.
Мусимо переконати, а не заганьбити російськомовних українців, що нині УКРАЇНСЬКА МОВА, особливо за кордоном, – це єдиний спосіб захисту від підозр, що ТИ – РОСІЯНИН чи РОСІЯНКА.
Отож, ПРАЦЮЄМО, НАВЧАЄМОСЯ і ДОПОМАГАЄМО ОДИН ОДНОМУ, бо просто чекати того омріяного часу, коли наша ГЕРОЇЧНА АРМІЯ переможе ОРДУ вбивць і мародерів НЕ ПРАВИЛЬНО і НЕ КОРИСНО!
