Війна, як це й має бути, почалася раптом. 24 лютого. Мало хто з нас мав досвід життя в умовах, коли твою країну трощить армія окупанта. Попри розпач, відчай, зневіру треба було вчитися жити в нових умовах. Домовлятися з власними нервами й допомагати тим, кому гірше, ніж тобі.
Черкаси за три тижні війни перетворилися на один з основних транзитних центрів в Україні. Сюди їдуть біженці з Маріуполя, Сумської, Чернігівської, Харківської, Донецької й Луганської областей. Слід розуміти, що приїжджають геть різні люди.
Хтось на своєму авто. Встиг зібрати речі першої та не тільки першої необхідності. Такі теж розгублені і дезорієнтовані. Але за великим рахунком – більш-менш впевнені.
Хтось приїжджає в тому, в чому встиг вилізти з холодного погреба. В якому просидів тиждень. Трапляється, що люди їдуть вже нізвідки (будинку чи квартири – немає, зруйнована або потрапила під бомбардування). І – в нікуди, бо їхати їм, за великим рахунком, – немає куди.
У Черкасах одним з основних прихистків для біженців став дитячий санаторій «Сосновий бір». Звісно, перебудовуватися з догляду за дітьми на обслуговування біженців довелося вже «на колесах».
– Перші біженці в нас почали з’являтися вже 28 лютого, – згадує заступник директора «Соснового бору» Олег Крощенко. – Знаходили інформацію про нас у соцмережах. Ділилися одне з одним нашими координатами. Так було спочатку. А зараз координація переважно проходить через соціальні центри.
Сказати, що в «Сосновому бору» зараз створена ідеальна система було б неправильно. Є проблеми з персоналом. Точніше, з деякими працівниками. Ті, хто живуть за містом, можуть сказати, що їм страшно їздити на роботу через блокпости та завивання сирен повітряної тривоги. Комусь незвично виконувати не лише свої службові обов’язки, а й бути «вухами» для людей, що вирвалися зі справжнього пекла.
Психологічний стан у біженців різний. Хтось перебірливо обирає для себе кімнату, бо для нього важливо – який краєвид з вікна. Хтось повністю заховався в собі, в своєму горі. Хтось плаче добу або дві. Нерідко це – діти…
– Зараз ми щодня працюємо в режимі транзитного центру, – розповідає Володимир Орленко, директор «Соснового бору».. –У середньому до нас приїжджають 180-260 людей за добу. Максимум поки що – 300 людей за день. Їдуть з ранку до глибокої ночі. Що ми їм пропонуємо? Все, що можемо пропонуємо…
Кожна людина в «Сосновому бору» забезпечена дворазовим гарячим харчування – в обід і на вечерю. У санаторії пояснюють – повноцінні сніданки неможливі, бо абсолютна більшість людей зранку, навіть до завершення комендантської години, сідають в машини і їдуть далі, в західні регіони України.
Харчування в санаторії – безкоштовне. За рахунок благодійників вдалося накопичити певні запаси одягу – для дорослих та дітей. Від волонтерів та благодійників грошей не беруть принципово. Бажаєш допомогти? Ось перелік найнеобхідніших речей та продуктів. Якщо є можливість допомогти – щира дяка.
Зараз у «Сосновому бору» найбільша потреба в памперсах – дитячих та для дорослих, гумових капцях, білизні – жіночій та чоловічій, теплих шкарпетках, светрах та кофтинах.
– Сьогодні біженці перебувають у трьох корпусах санаторію, – каже Крощенко. – Останніми днями найбільше людей приїжджає з Сум. Також багато жителів Чернігова та Харкова. Цілими родинами прибувають з Волновахи. На моїй пам’яті, вже 12 родин ми прийняли з цього міста. Оскільки ми повністю укомплектовані штатом педіатрів та медсестрами, то маємо можливість надати якісну першу медичну допомогу.
Працівники санаторію намагаються спілкуватися з людьми, що залишили рідну домівку. Намагаються робити так, щоб люди не занурювалися в особисті переживання. Зараз кожному важливе співчуття, тепле слово, жарт…
Ми всі вчимося жити в умовах війни. І залишатися людьми в нелюдських умовах…
Віктор Борисов, журналіст
