svitovyd.info
Черкаси і Львів. Порівнювати ці два міста, напевно, безглуздо, ні економічно, ні географічно необґрунтовано. Втім, журналістка “Львівської газети” спробувала це зробити:
“Львів — туристичний, Черкаси, м’яко кажучи, не дуже… У Черкасах — Дніпро, у Львові води катма. Проте на Львівщині — гори, а в Черкасах зіб’єте ноги, хіба що вибираючись із ями, якими рясно всіяні дороги й тротуари.
Уперше приїхавши у Черкаси 2008 року, щоб обрати університет для вступу, я не стільки дивилася на навчальний заклад, скільки підкорив мене Дніпро, дійти до якого можна прямісінько із центральної вулиці. Уявляєте? Ось ідете кам’яними джунглями. Потопаєте у розпаленому асфальті. А повертаєте, і за квартал — глибокий, синій й прохолодний Дніпро! Зібравшись на пагорб Слави, одну з найвідоміших приваб міста, з якої пів-Черкас як на долоні, зрозуміла, що, мабуть, тут і залишуся. А далі — насичені студентські роки, робота, проекти, друзі… Місто вже не сприймала, як щось чуже, й мало що дивувало: все стало своїм, рідним і знайомим.
Уперше у Львові я побувала ще студенткою третього курсу. Ми тоді з друзями довго планували подорож, щоб усе було чудово й залишилися лише найкращі враження. І от — цей день настав! Ми у шортах й легких майках залізли в потяг, обливаючись сімома потами. У Черкасах асфальт плавився. Початок серпня, термометр показує шалених +35 за Цельсієм. Прокидаємося вранці. Нас вітає гостинний Львів та 15 градусів вище нуля і починає накрапати дощ, який згодом переростає у зливу. Тоді здалося, що це місто доволі вередливе.
Ми з друзями так під зливою й оглянули Львів, бо часу було мало, а мрія була надто потужною, щоб відмовлятися від запланованого через погану погоду. Майже весь день проходила з відкритим ротом: усе не таке! Усе дивувало: архітектура, церкви, костели, маленькі затишні дворики. Навіть мова дивувала: увечері ми їли пляцок, ласували полядвицею, смакували щойно вивченими словами й говорили про закоханість. Закоханість до міста Лева.
Львів має свій особливий звук. Мені він часом схожий на великого кота, бо, коли машини проїжджають бруківкою, здається що місто муркотить. Черкаси ж «говорять» або мовою несправних гальм у маршрутках, які противно скриплять, або відеорекламою у центрі міста, яка противна сама по собі.
Львів — романтичне місто. Вишукані ліхтарики, старі будівлі, бруківка, яка після дощу виблискує, ніби розплавлений шоколад, і ранковий туман додають цьому місту якоїсь казковості. У Черкасах, якщо опускається туман, то часом це може бути не туман, а наслідок інтенсивної роботи «Азоту» — місцевого заводу хімічної продукції.
Львів інколи схожий на якогось поважного інтелігентного австрійського пана, який поглядає на всіх звисока із своїх костелів та старовинних будиночків з високими стелями й дерев’яними сходами. Спокійний, врівноважений, у нього на все вистачає часу. Тоді я називаю його Лємберґ і, смакуючи кавою, відчуваю себе не менш поважною австрійською панею… Черкащина ж — земля Хмельницького й Шевченка. Тож для мене це місто схоже або на якогось запального козарлюгу, який не може всидіти на місці, або на селянина, який постійно працює. Мені здається, що черкащани постійно кудись поспішають.
Львів — великий лабіринт. Тут для мене заплутані не лише вулиці, схему яких, здається, я ніколи не вивчу. Адже за місяць перебування досі повертаю не туди. Інколи виходжу в зовсім не очікуваних місцях. Захоплює і сплетіння культур, релігій, традицій, які можна побачити на кожному кроці. У Черкасах, щоб заблудитися, треба мати величезний талант, бо місто побудоване здебільшого квадратами. Тобто всі вулиці паралельні й перпендикулярні.
Та, пробувши місяць у Львові, відчуваю, що хочу повернутися до рідного міста. Львів — місто душі. Тут легко відпочивати, легко перевтілюватися й проживати інші життя. Черкаси — місце серця, там друзі й спогади. Черкаси я люблю, просто й ні за що. Тому що вони є, тому що рідні. Тому що мої”.
