В українців було свято вишивальниць — це сьогоднішній день Варвари 17 грудня. На Варвари не можна було прати, білити чи глину місити, — тільки вишивати. У цей день дівчата збиралися разом, молилися і вишивали долю… Адже саме в ці дні ворожили на врожай, на долю, спостерігали за погодою.
То чи не магічні замовляння “засівали” чисті дівчата на білому полотні, творячи живі послання долі? Вважалося, що Варвара “золотими нитками Ісусові ризи вишивала”. А це означало, що, будучи покровителькою дівчат-вишивальниць, вона керувала їхніми намірами і руками, коли майбутні наречені вишивали сорочки своїм судженим весільні рушники, ткали та вишивали свої власні сорочки.
Ця висока настроєність з молитвою на таке просте і буденне, здавалось би, діло тільки підтверджує благоговіння і відчуття святості перед барвистим писанням на полотні.
“Варвара” — день повороту на весну: в народі казали, що “Варвара ночі урвала, а дня приточила”. Упродовж трьох днів — Варвари, Сави і на Миколая в Україні колись готували кутю та узвар, а це ритуальні страви, пов’язані з поминанням. Тому вишивання у цей день було святим ритуалом, значення якого сьогодні, на жаль, уже втрачено.
Колись вишивані узори не переносилися механічно, як зараз, із чужих зразків. Кожна вишивальниця досконало володіла “мовою” орнаментального письма, відчувала енергетику кольорів, поєднувала їх зі своїми почуттями і помислами в єдине мереживо, яке мало стати оберегом як для самої себе, так і для коханого чоловіка чи дитини.
Щоб точно “закодувати” сорочку, достатньо лише чистоти намірів, любові, а оте “внутрішнє чуття”, як ми називаємо свою підсвідомість, само підказує, як і що робити. Недаремно казали, що не всі жінки чи дівчата могли вишивати. Бо тим, у кого наміри чи почуття не були настроєні на “космічні струни”, магія вишивання не відкривалася. Власне, вони могли хіба що чуже відшивати, а це не дозволялося робити, бо використати чийсь узір означало взяти на себе чужу долю.
Із цим застереженням не брати на себе чужого зустрічаємося у всій обрядовій культурі, зокрема у весільному обряді: на випікання короваю, який був уособленням Долі на весільному столі, брали тільки непочату воду. Не говоримо вже про те, що весільний одяг не позичали, до такого “перекрадання” благословень, які записуються енергетично в одязі, ніхто би не додумався.
