За церковним календарем 28 січня вшановують преподобних Павла Фівейського та Івана Кущника, Прохора та Гаврила Сербських і преподобного мученика Пансофія.
У народі 28 січня називали Павлів день. Традиційно, цей день вважався не дуже щасливим. Якщо людина народжувалася 28 січня, то, зазвичай, її намагалися одягати у одяг із льону та клали пучечок льону під подушку — щоб відвести погані сни. Льон тут використовувався як оберіг.
У давнину, щоб дізнатись погоду, спостерігали за небом. Якщо зірки сильно блискотять, то бути морозу, а якщо вони тьмяні, то буде тепло. Якщо з півночі приходили хмари, то відлиги не чекали. А сніговий буран вдень на Павла передвіщав міцний мороз вночі.
Іменинниками 28 січня є:
Прохор, Іван, Гаврило, Павло, Олена
Події 28 січня:
1920 — виставою В. Винниченка «Гріх» у Вінниці відкрився Український драмтеатр імені Івана Франка (тепер Національний академічний драматичний театр імені Івана Франка).
1992 — Верховною Радою України затверджено національний синьо-жовтий стяг Державним Прапором України.
2010 — Тодішній президент України Віктор Ющенко указом про вшановування учасників боротьби за незалежність України у ХХ ст. визнав воїнів УПА учасниками боротьби за незалежність України.
Чи знаєте ви, що:
Синьо-жовті поєднання отримали логічне оформлення як національні кольори українського народу у ХІХ і ХХ ст.
Після того, як перервалася своєрідна традиція козацької символіки, тривалий час в Україні, що перебувала у складі Російської імперії, питання про національні символи не порушували.
Першу спробу створити жовто-блакитний прапор із двох горизонтальних смуг приблизно такої форми, як тепер здійснила Головна Руська рада, яка почала боротьбу за відродження української нації.
У червні 1848 року на міській ратуші Львова вперше замайорів жовто-блакитний прапор. Започатковану ідею підхопили різні спортивно-просвітянські організації, зокрема відомі в усьому слов’янському світі так звані «Соколи». Для проведення першого крайового зльоту у Львові (1910) спеціально було виготовлено жовто-блакитний прапор.
Відтоді й починається широке використання прапора – спершу на західноукраїнських землях, а згодом і на Лівобережній Україні.
Особливого розмаху ці процеси набули під час святкування 100-літнього ювілею від дня народження Т.Г. Шевченка. Жовто-блакитні прапори супроводжували урочистості не лише в Україні (як Правобережній, так і Лівобережній), а й у Москві, Петербурзі, Оренбурзі, Омську, Відні, Празі, Варшаві, Кракові та інших містах.
Поштовхом до поширення жовто-блакитної символіки стала Лютнева революція 1917 р. в Росії, після якої національно-визвольний рух вийшов на новий рівень.
22 березня 1918 року Центральна Рада ухвалила Закон про Державний прапор республіки, затвердивши жовто-блакитний прапор символом Української Народної Республіки.
13 листопада 1918 року синьо-жовтий прапор став і державним символом Західно-Української Народної Республіки (ЗУНР). Його було затверджено на Підкарпатській Русі, а у 1939-му – в Карпатській Україні. Під цим прапором населення Західної України зустрічало Червону Армію у вересні 1939 року.
Синьо-жовті поєднання барв остаточно оформилися як єдинонаціональні на початку ХХ ст.
Символами України в новітньому їх трактуванні є безхмарне небо, або синій колір як символ миру, та жовті пшеничні лани, або символ достатку – жовтий колір.