Двом жителям Заріччя, що на Корсунщині, довелося взяти участь в АТО. Обох до служби призвали, відмовлятися від громадянського обов’язку чоловіки не стали й чесно вирушили на Схід. І поки Валентин із Вадимом захищають мир і спокій у країні, в рідному селі невідомо хто намагається забрати те, що їм належить по праву, пише “Нова Доба”.
Запропонували два гектари: і ґрунт хороший, і розташовані ділянки в зручному місці
– Ось уже майже десять місяців, як чоловік на війні. Спершу півроку був під Луганськом, а тепер – під Дебальцевим, – розповідає Оксана Володимирівна, дружина 38-річного учасника АТО Валентина Журавля. – Хвилюватися вже немає сил, тож, затамувавши подих, просто чекаємо з донечкою тата додому.
Якось в одній із телевізійних передач Оксана Володимирівна почула, що учасники АТО мають право на земельну ділянку. Жінка звернулася до районного відділу земельних ресурсів, аби детальніше дізнатися, що потрібно, щоб отримати наділ.
– Там мені порадили звернутися до сільської ради, щоб дізнатися, чи є землі запасу і чи можуть із них виділити нам ділянку, – веде далі розмову Оксана Володимирівна. – Показали схему, запропонували два гектари, нам це підходило: і ґрунт хороший, і розташована в зручному місці. Тож, зібравши всі необхідні документи, подала заявку ще в серпні. Та хто ж міг подумати, що справа може так обернутися?..
«Та земля зайнята, а ви беріть ось тут: де пісок і куди ні підійти, ні під’їхати»
У цьому ж селі ще один житель – двадцятирічний учасник АТО Вадим Тихоненко – зіткнувся з подібною проблемою.
– Коли дізналися, що маємо право на наділ, й собі заходилися збирати необхідні документи, – розповідає мама Вадима Наталія Миколаївна.
Так само звернулися до відповідних інстанцій, обрали ділянку, яка підходила, подали документи. І все ніби йшло за планом, аж раптом жінок ви¬кликали до відділу земельних ресурсів, що в районі.
– Ледь не з порогу почула запитання: «А ви впевнені, що хочете землю саме в тому місці?» Почали пропонувати іншу, мовляв, та вже зайнята, а ви беріть ось тут: де пісок і куди ні підійти, ні під’їхати, – розповідає пані Наталія. – Як же так? Дитина в такому пеклі побувала. Навіть у госпіталі лежав – обморозив пальці. А з нами так чинять…
Та сама історія трапилася і з Оксаною Володимирівною.
У цьому ж селі ще один житель – двадцятирічний учасник АТО Вадим Тихоненко – зіткнувся з подібною проблемою.
– Коли дізналися, що маємо право на наділ, й собі заходилися збирати необхідні документи, – розповідає мама Вадима Наталія Миколаївна.
Так само звернулися до відповідних інстанцій, обрали ділянку, яка підходила, подали документи. І все ніби йшло за планом, аж раптом жінок викликали до відділу земельних ресурсів, що в районі.
– Ледь не з порогу почула запитання: «А ви впевнені, що хочете землю саме в тому місці?» Почали пропонувати іншу, мовляв, та вже зайнята, а ви беріть ось тут: де пісок і куди ні підійти, ні під’їхати, – розповідає пані Наталія. – Як же так? Дитина в такому пеклі побувала. Навіть у госпіталі лежав – обморозив пальці. А з нами так чинять…
Та сама історія трапилася і з Оксаною Володимирівною.
Не знають, що робити й де шукати правди
Поки чоловіки захищають нашу країну на Сході, розгублені й ображені жінки не знають, що їм робити й де шукати правди.
– Ми ж не самі визначили, що хочемо тільки цю землю й ніяку більше. Нам запропонували те, що було вільним, возили туди, показали. Вибрали-погодилися, а тепер виходить, що наші інтереси й запити проігнорували, а наділ дали комусь третьому, хто до нашого села не має жодного відношення, – бідкаються жінки.
Те, що коїться, неабияк непокоїть сільського голову села Заріччя Миколу Кравченка. Він, як і годиться, теж переймається долею своїх односельців і всіляко допомагає відстояти їхні права.
– А як інакше?.. Ми вже втратили там, на Сході, двох земляків із району… За своїх хлопців переживаємо, аби в них усе було благополучно, щоб повернулися живі-здорові, – говорить Микола Васильович. – Вони захищають наше життя, тож цілком закономірно, що держава має за це віддячити. Валентин і Вадим мають пільги на отримання двох гектарів землі.
Тож їм, згідно з планом, було надано на вибір три ділянки. Далі зробили викопіровку та передали документи до районного відділу земельних ресурсів.
– І тільки зараз з’ясували, що ця земля на сьогодні передана областю комусь на користування. Кому саме – сільська рада інформацією не володіє, – запевняє сільський голова.
Раніше, щоб землю комусь передати, треба було погоджувати з теперішніми землекористувачами.
– Нині закон змінився і все робиться без нашого відома, – обурюється Микола Васильович. – А щодо цих двох сімей, то ситуація взагалі просто неприпустима. Замість гарних чорноземів їм тепер пропонують ділянки, що п’ятнадцять років не використовувалися, та ще й розташовані на межі чотирьох сільських рад. Наші хлопці там зараз під кулями ходять… Хіба ж можна з ними так?!
