Упродовж вікової історії кожна деталь українського весільного вбрання освячувалась колективною народною традицією. Вона мала захистити подружжя від лихих сил, забезпечити молодим щасливе майбутнє, показати на людях їхню чесність у житті та вправність у роботі, а значить засвідчити їхню зрілість і готовність до створення власної сім’ї.
У ході багатоденного весільного дійства одні елементи одягу замінювались на інші. Так переміна головних уборів привселюдно стверджувала акт переходу молодих до нового соціально-вікового стану: дівчина – жінка, парубок – чоловік.
Загальнонаціональні установки щодо обрядового значення одягу молодих у конкретній практиці проведення весілля в кінці ХІХ – на початку ХХ століття реалізовувались у безмежній кількості місцевих зональних варіантів.
Слід також зауважити, що весільні комплекси одягу населення окремих історико-етнографічних районів України в кінці ХІХ – на початку ХХ століття виявляли різні етапи свого історичного розвитку.
Так, приміром, жителі Полісся та гірських Карпат продовжували виготовляти одяг в основному вручну, з домашньої сировини. Він зберігав багато архаїчних елементів, пов’язаних з давніми народними уявленнями. І навпаки, одяг населення центральних та особливо південних районів України формувався переважно з матеріалів промислового виробництва, які купувались у крамницях. У його крої та силуеті суттєву роль почали відігравати форми міського костюма, і лише при виготовленні весільних головних уборів та у використанні ритуальних предметів (рушників та ін.) продовжувала звучати традиційна символіка українського весільного обряду.
фото зі сторінки “Давній український народ”
