28 травня (10 червня) 1911 р. у Тальному на Черкащині народився Петро Юхимович Вескляров (справжнє – Пінхас Хаймович Вескляр) український актор театру та кіно, заслужений “дід Панас” України.
Родина кравця Вескляра жила на околиці міста в Здобутку, у двоповерховому гуртожитку. Батьки і двоє синів жили в одній кімнаті, а харчувалися у спільній їдальні. Дитсадок, школа, драматичний гурток. Зрештою його талант помітили артисти з Черкаського театру, і запросили Петра у 1932 р. актором до Черкаського робітничо-селянського театру.
У 1941 році, з початком війни, парубка призвали у військовий театр Південно–Західного фронту, але, потрапивши в оточення, Петро Юхимович опинився у таборі. Єврей, який втік із фільтраційного табору, додав до прізвища російське “ов”, ховаючи від гітлерівців своє походження. Згодом у окупованому гітлерівцями Києві влаштувався на роботу на залізниці, де організував драматичний гурток. За часи війни батьки та єдиний брат загинули.
Після війни Вескляров упродовж 15 років працював у Луцьку, у Волинському українському музично-драматичному театрі імені Тараса Шевченка, одружився з секретаркою театру Галиною. Народився їм син Богдан, чиє дитинство пройшло за лаштунками сцени, тому він знав майже всі ролі напам’ять і крім професії актора іншої не мислив для себе.
Працював Вескляров на Київській кіностудії художніх фільмів імені Олександра Довженка. Активно знімався в ролях другого плану, доробок нараховує понад двадцять фільмів. Талановитий актор кіно мав середню освіту, російську мову знав “зі словником”, тому його ролі озвучували інші актори. А Богдан таки став актором, працював у Волинському та Рівненському обласних музично-драматичних театрах.
Майже все життя Вескляров прожив у однокімнатній квартирі, з прийомною дочкою та дружиною. І тільки в 1988 р. отримав пристойне житло в будинку кіноакторів, на Саксаганського, 24.
З 1962 року Вескляров працював найдобрішим дідом на українському радіо. Сталося так, що на Українському телебаченні була запроваджена передача “Вечірня казка”, на рік раніше, ніж московська “Спокойной ночи, малыши!”. І упродовж 24 років (1964—1988) у ролі діда Панаса Вескляров вів у прямому ефірі хіт-програму.
Щоп’ятниці крокував дід Панас Хрещатиком на телебачення. У вишиванці, яку він одягав або приносив із дому, з органічною природною українською мовою. Діда Панаса часто по дорозі зупиняли глядачі, просили автографи, розмовляли. Вишиванка Весклярова часом дратувала керівництво телебачення, його звинувачували в націоналізмі, кілька разів навіть намагалися замінити, але відмовилися під тиском листів і дзвінків обурених телеглядачів. І майже до 80 років всеукраїнський дід тішив своїх “любих хлопчиків та дівчаток”, заробляючи аж 80 карб. за місяць.
Образ діда Панаса настільки “причепився” до Весклярова, що глядачі, угледівши його на екрані, кричали “О, Дід Панас!”. Тому жоден режисер не наважився запросити його у свій фільм.
Дід, культова особистість, раз під час передачі навіть мимо стільця зміг приземлитися. Крім того, пенсіонер часом їздив “на халтури” — зустрічався по клубах із глядачами. Він не нажив високих звань і нагород — у 1973 році отримав заслуженого артиста УРСР, ото й усі його почесті.
Між Новим роком і Різдвом 1994 року найвідомішому Діду українського телебачення стало зле. Сина тоді вже не було серед живих, його убила у Львові рука злодія. Прийомна дочка вийшла заміж за американця і жила у США.
Самотній актор помер 5 січня 1994 року на лікарняному ліжку. Діда навіть додому не повезли – з моргу на кіностудію ім. Довженка, де він ще числився в штаті, повезли “прощатися”.
Останки Діда Панаса покояться у колумбарії столичного Байкового цвинтаря. Вдова виїхала до США, перед тим передавши кіноплівки з записами “діда Панаса” братам Капрановим…
Ганна Черкаська
