Наближається друга річниця Революції Гідності. 20 лютого Україна вшанує Героїв Майдану, які стали для нас Небесною Сотнею. Шестеро з неї були нашими земляками: Максим Горошишин, Юрій Паращук, Юрій Пасхалін, Андрій Саєнко, Віктор Чернець, Віталій Смоленський. На честь “воїнів світла” в області перейменовано 17 вулиць, в районах та містах їх пам’ять увічнили 19 меморіальних площин.
В Черкасах, де б відповідно вже давно мав бути центральний меморіал, він все ще “умовний”. Тобто і влада, і громада одностайні в тому, що монумент на часі, але де і який — питання, чіткої відповіді на яке все ще немає. Натомість, по обидва боки площі перед ОДА стоять два знаки, які б щодня мали нагадувати посадовцям як про ті лютневі події, так і про їхнє давнішнє слово належно їх вшанувати.
Перший — поклонний хрест, встановлений 4 березня 2014-го з ініціативи Черкаської народної ради. Очікувалося, що згодом хрест замінять справжнім пам’ятником або меморіалом, а для створення такого оголосять всеукраїнський конкурс. Замість цього в протилежній частині Соборної 12 листопада з’явилася 2,5-метрова металева конструкція вагою 200 кілограмів із антивандальним склом: “перший в Україні інтерактивний пам’ятник героям”. Дуже сумнівна меморіальна новація, яка, утім, у вересні 2015-го вийшла з ладу і схоже, що відтоді її перспектива мало кого турбує.
Цьогоріч у січні голова Черкаської ОДА прогнозовано “повернувся до теми” і… дав вказівку до 20 лютого встановити у Черкасах пам’ятник такий, як належить. На це, за словами посадовця, “будуть залучені кошти й обласного бюджету, й меценатів”. Єдиною проблемою Юрію Ткаченку бачилася та, що місце для пам’ятника міською владою не визначене, а це саме її пряма компетенція. Невдовзі Анатолій Бондаренко відповів журналістам, що взагалі уперше чує про ситуацію.
Насправді “авральна необхідність вшанування”, та ще й посеред зими, — не найкращий підхід до практичних дій. Бо є ризик отримати ще й третій “тимчасовий пам’ятник”. Але насправді форсмажору давно можна було уникнути.
Річ у тім, що ще влітку минулого року група черкаських архітекторів у складі Василя Дмитренка, Юрія Калашника, Михайла Клименка та київського скульптора Миколи Білика закінчила базову частину обеліску “Героям Революції Гідності”. Це пам’ятний знак висотою 15-16 метрів з місцевого граніту, з орнаментною металоковкою та променевим нижнім освітленням. За задумом митців, він має постати на вісі між Площею та Пагорбом Слави, тобто на тій території, яка у Черкасах історично сформувалася як “місце пам’яті” (від Дніпра до бульвару 5 відповідних об’єктів увічнення подій Другої світової війни, дунайської та афганської кампаній). Загалом, як нещодавно зазначив науковець Сергій Шамара, подібна локалізація є поширеною європейською практикою, де чітко сегментовані “місця” відпочинку, культури, спорту, бізнесу, науки, пам’яті.
Очевидно, слід зауважити. Але чи переможе така концепція у нас, наразі невідомо. Питання по меморіалу залишається відкритим. І вже на часі думати про полеглих на Східному фронті…
Борис Юхно
