http://gazeta.ua
60-річний Володимир Саража із села Костянтинівка Смілянського району на Черкащині тримає вдома понад 100 видів птахів. Приймає екскурсії з усіх куточків області.
За кількасот метрів від оселі Саражі о 9.00 чути крик павичів. Із вулиці видно 3-метрову заввишки клітку. У ній ходить із розпущеним хвостом білий павич. Час від часу кричить.
— То він перед самкою демонструє красу, — каже господар. Проводить до двору. Тут по периметру стоять високі металеві клітки із птахами.
— Щойно в інкубаторі перевернув яйця павича. У рік несе до 30 штук. Схожі на гусячі. Як вилупляться, може, продам трохи птиці, щоб зерна купить. В день півтора відра пшениці чи кукурудзи йде. А взимку ще й сало їм купую. Воно калорійне, а птахам треба більше енергії, щоб не перемерзали. Усім даю траву, обов’язково кропиву. Вона багата на вітаміни — птахи не хворіють.
Поряд у вольєрі мешкають червоні, золотисті й мармурові фазани.
— Яйця не продаю, — сміється Володимир Михайлович. — Що за них візьмеш? А парочка мраморних фазанів може коштувати й півтори тисячі гривень. Як не було інкубатора, висиджував фазанів під гускою. Їй однаково чиє яйце.
У вольєрі з дрібної сітки бігають величиною з голубів качки- мандаринки — єдині у світі качки, які гніздяться в дуплах дерев.
— Гарнішої качечки не бачив. Живуть на Далекому Сході, у Японії. Як уперше придбав, зробив звичайну клітку із сіткою, розмір вічка — в 2 сантиметри. Каченятка вилупилися і попролазили у ті вічка — трохи більші за хруща.
Дружина Володимира Михайловича 56-річна Світлана Вікторівна виносить із хати чотири шийки бройлера. Кидає в невелику клітку до орла й кібця–перепелятника.
— По дві шийки чи по кілька крилець на день вистачає, — каже. — Птахи такі ручні, що у двір випускаємо. Кібець може трохи політати над двором. А орел не літає — крило змалку хворе. Птахів, що живуть у наших краях, люди приносять. Знаходять поранених.
Снігурі, щиглі, чижі живуть у Саражів разом. Господар їх уперше придбав, коли був школярем.
— Щигликів і чижиків продавали у Смілі на базарі в 1960-х роках. Чижик коштував 30 копійок, щиглик і снігур — по 50. Щодня мати давала в школу 15 копійок на пиріжки. От я за два тижні зібрав 1,5 рубля й купив трьох пташок.
Крім птахів, родина тримає косулю.
— Це Гаврюша. Таких преданих собак рідко зустрінеш. Як випущу у двір, то ходить слідом. Сидітиму на лавці — він у ногах ляже. Як машиною з двору десь їду, стане біля хвіртки, проведе поглядом і так стоятиме. Виглядати може годину, доки не повернуся.
Якось один дзвонив, питав, чи тигра не треба, бо нікуди діти. А я йому: якщо даватимеш відро м’яса щодня, то візьму. Колись вовка пропонували.
Чоловік заснував зоопарк 20 років тому. Тоді поміняв квартиру в райцентрі Сміла на хату в селі за 5 км. Працював начальником ливарного цеху на Смілянському машбуді, дружина була інженером-технологом.
Щодня по кілька годин витрачає на годівлю й прибирання кліток. Купувати корми допомагають сини — підприємець 34-річний Євген і юрист 25-річний Дмитро. Живуть окремо в Черкасах.
— Я підробляю в ресторані у старшого, — каже Володимир Михайлович. — На мою із дружиною пенсії не прогодував би звіринець.
