Медаль Першої Олімпіади а Афінах
120 років тому на Першій Олімпіаді, відкритій 6 квітня 1896 року в Афінах, єдиним учасником з України був Микола Ріттер з черкаської Золотоноші…
Кажуть, що мавпа – це непосидюча тварина з буйним характером, яка завжди шукає або вигоди для себе, або просто пригод – мовляв, цим і пояснюються перспективи років, які припадають на час її «календарного правління»…
Як і нинішній 2016-й, 1896 рік за Китайським календарем був Роком Мавпи. Весна-літо 1896-го були відзначені трьома подіями, звістка про які сколихнула весь світ. У Росії, США та Європі зафіксовано спалахи небувалої «масової жадібності», щоправда, зовсім різної за своєю природою…
Кожному своє: Америці – золото, росіянам – пиріжки царської подачки, Європі – спорт і видовища…
У США 1896 року настав час «золотої лихоманки» Клондайку, яка охопила понад 100 тисяч людей. 4 тисяч з них змогли знайти золото Клондайку, з них менше сотні справді розбагатіли. Зрештою, лише декілька із тих шукачів золота зуміли зберегти й примножити багатства. До 1903 року тут було видобуто близько 570 тонн золота – Клондайк зі штату Юкон став символом можливості швидкого збагачення…
Тим часом Росія відзначилася рекордом в іншому. Під час торжеств на честь коронації імператора Ніколая Другого на Ходинському полі на околиці Москви у страшній давці, яка виникла серед тих, хто товпився за дармовою їжею і випивкою, тільки за офіційними даними загинуло 1389 людей і майже дві тисячі отримали травми і поранення. При цьому жодні веселощі з приводу коронації «вєлікого правітєля Москви» так і не було скасовано: на Ходинському полі давали концерт, а в царському палаці відбувся бал. Сам же господар Кремля у своєму щоденнику в той день найбільше скаржився… на погоду – йому було спекотно. Ось як він писав про вірних йому москвичів і про свій бал (царський правопис збережено): «Толпа, ночевавшая на Ходынском поле, в ожидании начала раздачи обеда и кружки, наперла на постройки и тут произошла страшная давка, причем, ужасно прибавить, потоптано около 1300 человек!.. В 12 1/2 завтракали и затем Аликс и я отправились на Ходынку на присутствование при этом печальном „народном празднике“… Смотрели из павильона на громадную толпу, окружавшую эстраду, на которой музыка все время играла гимн и „Славься“. Переехали к Петровскому, где у ворот приняли несколько депутаций и затем вошли во двор. Здесь был накрыт обед под четырьмя палатками… Обойдя столы, уехали в Кремль. Обедали у Мама в 8 ч. Поехали на бал к Montebello. Было очень красиво устроено, но жара стояла невыносимая».
На фоні «золотої лихоманки» у США і масової давки за дармовими пиріжками в Росії найкращий вигляд мала Європа, де зібралися жадібні не до коштовностей чи дармової їжі, а до спортивної слави і видовищ. У тому ж 1896 році, з 6 по 15 квітня у грецьких Афінах пройшли Перші Оліймпійські ігри сучасності. За змаганням 241 спортсмена з 13 країн світу з’їхалися спостерігати понад 60 тисяч глядачів. Одним з перших олімпійських учасників став і Микола Ріттер з черкаської Золотоноші…
6 квітня 1896 року, в день, коли Пасхальне свято співпало у даті в православних, католиків і протестантів, король Греції урочисто відкривав Першу Олімпіаду – спортивне свято, відроджене після того, як ще 522 року римський імператор заборонив його своїм указом як пережитки язичництва.
На змаганнях з боротьби та стрільби підвели… втрата щасливого медальйона і «перебір» грецького вина
На стадіоні в Афінах під час відкриття вишикувалися спортсмени перших 13 країн-учасниць. Російську імперію не враховували, бо від неї був один-єдиний спортсмен –київський журналіст Микола Ріттер…
Майбутній олімпієць народився 27 серпня 1865 року в Золотоноші – у родині відставного поручика з російським ім’ям та німецьким прізвищем – Сергія фон Ріттера та доньки міського голови Золотоноші Софії фон Ріттер. Після навчання 23-річний Микола Ріттер подався на службу до казенної палати в Києві. Та чиновницька кар’єра мало цікавила юнака – син поручика багато часу витрачає на заняття стрільбою, фехтуванням і боротьбою. Зрештою, веселий і енергійний здоровань пише заяву на звільнення – в день, коли дізнається, що в Афінах буде проведено перше відроджене свято давньогрецької Олімпії.
У Російській імперії Олімпіадою страшенно зацікавилися спортсмени, але аж ніяк не чиновники. На їхню апатію регулярно наштовхувалися всі ініціативи єдиного від Російської імперії члена першого Міжнародного олімпійського комітету – українця, уродженця Полтавщини, генерала Олексія Бутовського.
На всю тодішню імперію тільки у Києві, Одесі та Петербурзі спромоглися підготувати команди до участі в Олімпіаді. Зрештою, через повну відсутність фінансування для киян ті петербуржців, до Афін вирушила тільки команда одеситів, та й ті розвернулися додому, доїхавши лишень до Константинополя – на подальшу подорож не вистачило грошей. Єдиним, хто таки добрався до Афін, був Микола Ріттер – на той час уже журналіст газети “Кіевлянинъ”…
На афіші Першої Олімпіади було зображення жінки, хоча до спортивних змагань допускалися лише чоловіки…
В Афінах Микола подав заявку до секретаріату Олімпіади на участь у змаганнях з греко-римської боротьби, фехтування на рапірах і стрільби з карабіна. На відбіркових змаганнях він стає переможцем серед борців, а всі кулі українця лягають точно в пересувні мішені. У своїй першій кореспонденції з Афін для “Кіевлянина” Ріттер пише: “Сьогодні вранці, на свій подив, я побачив власне зображення в різних позах в усіх великих газетах…” Та вже наступного дня він припиняє змагання, не особливо афішуючи причини, хоча й залишається як кореспондент газети до самого завершення Олімпіади. Вже пізніше Микола розповість друзям-киянам про те, що причин насправді було дві. Перша – те, що загубив подарований мамою в Золотоноші щасливий медальйон і не захотів без нього продовжувати змагання. Друга – те, що за “дружньою порадою” спортсменів-суперників спробував лікуватися місцевим грецьким вином від наслідків морської хвороби, яка мучила його після далекої подорожі. А оскільки до того практично зовсім не вживав спиртного, то легке для пиття, але тяжке для голови сухе вино вибило його зі спортивної колії, хоча проб на допінг у той час ніхто й не проводив…
Це не завадило підприємливому журналістові після повернення додому разом із професором Лесгафтом вирушити по містах і містечках імперії з лекцією “Фізична досконалість, тілесний розвиток, полювання і спорт. Олімпійські ігри 1896 року”. Ціна квитка на лекцію була вивірена до копійки – 5 рублів 30 копійок, по 2,65 на лектора. Одночасно Ріттер бере кілька листів до міністерства освіти з пропозиціями створення “Російського комітету тілесного виховання та народного оздоровлення”. Чиновники не знаходять на втілення цих ідей ні коштів, ні натхнення… 1897 року Ріттер взяв участь у Міжнародному олімпійському конгресі у французькому Гаврі, видав у Петербурзі книгу, присвячену атлетичному спорту, вступив до атлетичного товариства графа Рібоп’єра. Разом з Олексієм Бутовським він таки зумів зібрати в Петербурзі представників російських спортивних і гімнастичних товариств для обговорення підготовки до Другої Олімпіади. Та з цього знову нічого не вийшло – Олімпіада 1900 року в Парижі знову пройшла без представників допотопної й старомодної імперії. Ріхтер ніколи не зраджує спорту, але більше не намагається пробити чиновницьку байдужість…
До речі…
Тільки на П’яті Олімпійські ігри в Стокгольмі (1912 рік) спортсмени з Російської імперії таки добралися – посприяв особисто цар, якому хотілося помпезно відсвяткувати 100-річчя перемоги над Наполеоном і 300-річчя імператорського Дому Романових. Натомість участь 200 спортсменів, відправлених до Стокгольму, обернулася жалюгідною поразкою Росії, прозваною журналістами всього світу “спортивною Цусімою” – за аналогією з недавнім розгромом російської Тихоокеанської флотилії кораблями Японії…
Поразки переслідували росіян в усіх видах спорту. В футболі першу ж гру вони програли команді Фінляндії, регіону, який вимагав тоді відокремлення від Росії. У зв’язку з цим виник курйоз, бо для команди-переможця піднімали національний прапор. У випадку з фінами це було знамено з левом, до якого росіяни випросили у Олімпійського комітету право примощувати водночас і свій імперський триколор. Коли ж фіни розгромили росіян, про триколор поруч з фінським прапором вже не йшлося… Наступна гра з німцями поставила для російських футболістів жирну крапку на мріях – вони програли з ганебним рахунком 0:16!
Невдача переслідувала навіть найкращих представників Росії. Велосипедист Борисов, який дві третини дистанції йшов другим, гепнувся в канаву й пролежав там непритомний, доки його не підібрав на воза з сіном шведський фермер, який саме проїздив у тій місцевості. А надія кінної команди росіян – бравий підпоручик Карл фон Румпель разом зі своїм конем звалився в яму з водою на смузі перешкод – кінь придавив вершника і зламав йому п’ять ребер. Втім, шведський король Густав V, який особисто спостерігав за кінними змаганнями, розпорядився відлити для Румпеля додаткову золоту медаль – за волю до перемоги…
Росія грозилася реваншем на наступній Олімпіаді, та Перша світова, розвал імперії, а згодом Друга світова війна надовго вибили її з колії.
Тому, коли в 50-х роках ХХ століття знову повернулися до участі в Олімпіадах, делегація їхала вже не під імперським триколором, а під червоним прапором з серпом і молотом. 1956 року на Олімпіаді в Мельбурні у змаганнях з бігу на 5 і 10 кілометрів чудові результати показав уродженець Черкащини Іван Чернявський, з села Кримки Шполянського району. Втім, це вже окрема сторінка, бо в часи СРСР та незалежної України вже фактично жодна Олімпіада не проходила без участі вихідців з Черкащини…
