Микола Томенко один з найбільш впізнаваних політиків на Черкащині, один з лідерів Майдану. Його близькість до нашої області пов’язана не просто з тим, що він уродженець цього краю. Микола Володимирович справді пам’ятає про свою Малу Батьківщину, хоч і живе в столиці.
Нині Томенко – в опозиції до Президента, адже через критичні заяви на адресу керівництва держави втратив мандат депутата. І це при тому, що свого часу Микола Томенко був довіреною особою кандидата у Президенти Петра Порошенка.
В цілому, на Черкащині, а зокрема, на Чорнобаївщині, проходить багато заходів, в яких політик особисто бере участь. Наприклад, інтерв’ю з лідером Громадського руху “Рідна країна” Миколою Томенком журналісту видання “Прочерк” вдалося записати на Всеукраїнському фестивалі телевізійних і радіопрограм під назвою “Кобзар єднає Україну”, проходив днями в області. На заході Томенко виступав головою організаційного комітету фестивалю.
Про можливі перевибори до парламенту, оцінку дій міської і обласної влади та інші політичні питання, – читайте далі.
– Як ви оцінюєте черкаську обласну команду голови ОДА Юрія Ткаченка? Ця команда якось виділяється на фоні України чи є стандартною?
– Команда голови Черкаської ОДА Юрія Ткаченка є середньостатистичною на рівні України. Ця команда діє за принципом – не нашкодити. Тобто – не виділятися з-поміж інших, не робити різких заяв, не критикувати центральну владу. Вважаю обласну владну команду середньостатистичною, яка здатна розгрібати завали, проте не здатна визначати та реалізовувати стратегічні проекти, скажімо, проекти щодо транспортної інфраструктури, залучення інвестицій, створення робочих місць тощо. Такі серйозні стратегічні проекти здатна здійснити тільки сильна харизматична команда, яка може переконати міністрів чи уряд загалом в необхідності відповідних рішень та фінансування. Серед позитивів команди Юрія Ткаченка є те, що в області немає ніяких екстраординарних ситуацій, публічних з’ясувань стосунків тощо. Але мінус в тому, що команда не налаштована на реалізацію масштабних, стратегічних завдань.
Все йде по накатаній. Прийшов час, провели заходи, приїхав міністр – зустріли. Я вважав би правильним визначення, наприклад, п’яти глобальних проблем і шляхів їх вирішення. Ці проблеми очевидні. Так, при нашій бідності нині треба боротися за кожного інвестора, за кожне робоче місце, а не лише думати про «братський» бізнес… А то складається враження, що у нас райони скоро будуть поділені між місцевими поміщиками. Я їжджу по районах Черкащини і чую, що люди називають то одного, то іншого «поміщика», який намагається монопольно орендувати землю з подальшими намірами її потім приватизувати. А за умов відсутності чіткої політичної стратегії, місцеві вибори вже показали, що саме такі «феодали» грають провідну роль у своїх створених «князівствах». Бо на кого «поміщик» показав, того й вибрали…
Загально кажучи, обласній владній команді поки не вдалося створити такий клімат в області, щоб було вигідно і модно жити та працювати на Черкащині.
– Свого часу ви ввели в політику Анатолія Бондаренка Як нині можете його схарактеризувати на посаді міського голови Черкас?
– Перший рік діяльності міського голови Черкас Анатолія Бондаренка чимось нагадує активність та ініціативність початкового етапу діяльності попереднього мера Сергія Одарича. Як бачимо, усі нові міські голови на початку обрання намагаються бути енергійними та активними. Проте, існує й інша закономірність: з часом активність затухає… Поки що я бачу прагнення нової міської влади продемонструвати дієву роботу, хоча не розумію її загальної стратегії та головних пріоритетів у цій діяльності. Іншою проблемою є система залежностей. Якщо Сергій Одарич мав певну залежність від київського бізнесу, то, складається враження, що Анатолій Бондаренко має певну залежність від групи черкаських бізнесменів, які допомагали йому під час виборів, а тепер намагаються у неформальний спосіб контролювати його.
Зараз міський голова Черкас має визначитися: чи йому ставати самостійним гравцем і публічно визначати власну стратегію дій, чи й далі займатися вирішенням суто поточних питань, а принципові рішення погоджувати з «інвесторами». Тож вважаю, що поточна діяльність нового мера Черкас – здебільшого позитивна. Але щодо самостійності і стратегії його діяльності – питання залишається відкритим. І з цим необхідно якнайшвидше визначитися, бо без цього сподіватися на майбутнє в політиці буде складно.
– Напередодні Дня журналіста хочеться поцікавитися наступним. Свого часу саме ви подавали законопроект і ініціювали роздержавлення комунальних газет та створення суспільного мовлення. Наскільки ви задоволені реалізацією медіа реформ в Україні?
– Нині, фактично, відсутня державницька політика в медіа сфері. Це і великий мінус, і водночас плюс. Хто хоче себе реалізувати, той створює цікаві креативні проекти як в столиці, так і на місцях. Однак ці проекти не перекривають загального хаосу, що відбувається. Історія зі створенням суспільного телебачення – тому підтвердження. Логіка моя як одного з ідеологів такого телебачення в Україні була наступною: суспільне – значить українське, а не космополітичне. Бо де ви на комерційному каналі побачите дитячі, освітні, туристичні програми? Де ви побачите хорошу програму про українську культуру та традиції? Натомість зробили квазісуспільне телебачення, як я це називав, «канал Яценюка». Бо в часи його прем’єрства на Першому національному транслювалися усі урядові заходи та безплатно наданий кіно-«секонд-хенд» з європейських країн, Китаю чи Індії. В цьому році дійшло до того, що на Великдень на Першому національному транслювалося богослужіння виключно Московського патріархату, а Київського – показали лише під обід наступного дня.
Отже, зараз замість суспільного зробили своєрідний партійний медіаресурс, який використовується лише для піару влади. Тому я вважаю, що найближчим часом має зібратися Наглядова рада і повернути українськість у стратегію цього каналу, на утримання якого всі громадяни України сплачують кошти. Ще важливий момент: статус обласних телерадіокомпаній. Нинішні ОДТРК мали би перетворитися не на філії столичного телебачення, а на повноцінні канали регіонального суспільного мовлення. Для цього треба було сформувати наглядові ради каналів на місцевому рівні і розвивати їх вже під громадським контролем. А нині колишні менеджери Курченка з Києва розповідають журналістам про те, як треба робити телебачення у Київській чи Закарпатській областях.
Що ж до комерційних телеканалів, то там навпаки – жорсткий контроль з боку власників. І це чітко прослідковується. Якщо Коломойський домовився з Президентом, то ми бачимо один контент новин на «1+1», якщо не домовився – інший. Коли Льовочкін розкручував «радикалів», то про «героїзм» очільника Радикальної партії бути навіть включення на «Інтері» з передової. Нині ця партія вже модна на іншому телеканалі – каналі Ахметова «Україна»…
Отож, так звані олігархічні ЗМІ – це ЗМІ з чітким впливом на зміст передовсім новин. Тобто, менеджеру каналу визначають «правильні» чи «неправильні» партії або політиків, а він разом з журналістами реалізовує генеральну лінію власника-олігарха. Вихід тут простий – демонополізація за принципом, визначеним законом: один власник – одна ліцензія. А у нас, по факту, кілька олігархів мають по 5-7 каналів! Отож, олігархи повинні визначитися і залишити лише один, як сказано у законі, канал. А поки в Україні домінує так звана «свобода слова за гроші», тобто контрольована олігархами і владою. Інтернет теж починають контролювати. Це видно по київським сайтах, які підписують фінансові угоди, скажімо, щоб не розміщувати негативну інформацію про того чи іншого політика. Отож, фактично, неконтрольованими залишаються лише соцмережі… Тому медіапріоритетом залишається створення конкурентного, демонополізованого і деолігархізованого ринку ЗМІ.
– Чи є реальність дочасних виборів президента і парламенту?
– Щодо парламентських – стовідсоткова вірогідність того, що максимум наступного року вже будуть вибори. Починаючи з формально-правової підстави, адже коаліції немає. Ніхто не знає, хто входить до неї, немає коаліційної угоди та програми. Та й фактично вона відсутня, оскільки без групи Коломойського і колишніх регіоналів не проходить жодне питання… Таким чином, всі розуміють, що в парламенті сьогодні діє ситуативна коаліція – це коаліція не за Україну, а коаліція, створена зі страху перед новими виборами, з метою залишитися при владі, утримати мандати та посади. Зрозуміло, що з осені суспільство почне проявляти свої протестні настрої, і весною чи восени наступного року можна буде реально говорити про проведення нових парламентських виборів. Щодо президентських, то чим далі президент буде затягувати оголошення дочасних парламентських виборів, тим більша вірогідність того, що йому доведеться проводити і дочасні президентські.
– Ви самі також плануєте балотуватися?
– Я допускав свою участь у довиборах до Верховної Ради у семи округах, які відбудуться 17 липня (зокрема, по чернігівському 206-му округу), оскільки до мене з відповідною пропозицією звертались і «Батьківщина», і «Народний рух», і громадські організації чорнобильців, афганців та атошників. У свою чергу, я запропонував висунути єдиного кандидата від опозиційних до влади політичних сил, щоб ці довибори стали виборами самостійних політиків та їхніх програм, і а не владним аукціоном з продажу мандату мажоритарника. Натомість сталася ситуація, коли практично по всіх округах і, зокрема, на Чернігівщині, про готовність балотуватися на цих довиборах вже заявили до десятка представників так званих опозиційних до Президента партій. Це означає, що влада розігрує звичний для неї сценарій, коли демократи будуть між собою сваритися, а кандидат від влади під прикриттям правоохоронних органів буде скуповувати голоси на окрузі. Тому брати участь у легітимації процесу купівлі мандатів народних депутатів в мажоритарних округах я відмовився.
ільше того, оскільки я переконаний, що нинішній склад парламенту приречений, треба думати не про заміну кількох депутатів, а про формування якісно нового складу парламенту.
– До останнього ви вважалися найпомітнішим народним депутатом, який представляє Черкащину у Верховній Раді України. Але на сьогодні ви поза парламентом і Черкаську область представляють такі нардепи як Яценко, Зубик, Бобов тощо. Як би ви оцінили таке представництво в парламенті?
– Ситуація з черкаським земляцтвом дуже непроста. Якщо говорити про депутатський корпус, то і раніше народний депутат не міг похвалитися своєю незалежністю, а зараз і поготів. Для чого насправді йдуть в депутати? Я допускаю, що хтось з нардепів від мажоритарних округів з Черкащини може вирішити питання взамін на голосування в інтересах влади. Я не знаю жодного народного депутата-мажоритарника, який би системно і глобально займався лобіюванням черкаських інтересів. Тож, в справі черкаського земляцтва я б зняв питання виключно депутатських потуг. Адже депутатство не є необхідною і достатньою умовою, щоб це робити. Повинно бути насамперед бажання й ім’я, завдяки якому ти міг би допомогти Малій Батьківщині.
Ви називали прізвища. Антон Яценко, наприклад, має в Умані готовий округ. І він прагматично діє в межах свого округу. Думаю, що він прекрасно розуміє, що якби не мав депутатської недоторканності, то вже б проти нього відкрили не одну кримінальну справу. А так, унікальність ситуації в тому, що він спокійно собі живе, як і раніше. І якщо раніше він розповідав, що за Януковича-Тулуба готовий життя віддати, то тепер керівництву фракції БПП доповідає, скільки голосів дала його група на підтримку президентських законопроектів. А за це продовжує «любити» Черкащину, але в межах округу.
Інші депутати захищають власний бізнес, який працює на Черкащині. Це ж не означає, що вони працюють для черкаської громади. Вони працюють, перш за все, для себе. Якщо проаналізувати законотворчу діяльність депутатів, то виявиться, що більшість з них або взагалі не подає законопроекти, або пропонує такі, які навіть не доходять до голосування у першому читанні.
Що ж до мого нинішнього статусу, то я як громадський діяч продовжую займатися питаннями, що турбують жителів моєї Малої Батьківщини. Я ніколи не брав участі у лобіюванні чиїхось бізнесових інтересів. Мій принцип роботи інший: коли я бачу, що є хороший проект і активна підтримка міської громади, то завжди допомагаю в реалізації такого проекту. А бігати по міністерствах і просити бюджетні гроші в обмін на голосування проти інтересів людей – це не мій метод. До речі, здебільшого ці «вибиті» бюджетні кошти надходять наприкінці року. Пам’ятаєте, як на черкаський театр були виділені кошти за кілька днів до кінця року? А потім ці кошти просто довелося повернути, бо не було фізичної можливості їх освоїти.
Отож, незважаючи на втрату депутатства, я не знімаю з себе відповідальності за Черкащину. Наприклад, днями ми вчергове провели Всеукраїнський фестиваль телевізійних і радіопрограм під назвою «Кобзар єднає Україну», де я є головою організаційного комітету. Для розуміння: держава сьогодні не підтримує жодного українського телерадіофестивалю, тож і доводиться заповнювати цю прогалину спільно з черкаською місцевою владою для пропагування українського світу і Черкащини. Підтримка нашим Фондом «Рідна країна» шкіл, дошкільних закладів, лікарень чи госпіталю теж залишається нашим пріоритетом. От щойно, після канівської ходи до Шевченка, на прохання екологів ми заїхали у Прохорівку, де похований Максимович, – будемо спільно рятувати відомий Дуб Шевченка… Є й маса інших проектів. З 1 червня розпочинаємо новий етап акції «7 чудес України: історичні міста і містечка», де будемо пропагувати і одне з міст Черкащини.
Багато людей звертається до мене по допомогу. Звичайно, коли є мандат депутата, то зручніше звертатися у відповідні органи і намагатися отримати відповідну реакцію влади. Але і без мандата залишається багато тем для діяльності.
