Наприкінці травня в Україні офіційно завершилася декомунізація. За останній рік на Черкащині перейменували майже 4 000 радянських вулиць. В Черкасах – 87. В обласному центрі декомунізація відбувалася відносно спокійно. Найбільше протиріч викликало питання, чи потрібно перейменовувати вулиці іменами воїнів, що загинули на сході. Перейменовувати зараз. Коли війна ще триває. Зрештою міські депутати проголосували за те, щоб 12 вулиць і провулків у Черкасах носили назви солдатів, які загинули в так званій АТО. Хто вони?
Вул. Луначарського – вул. Генерала Момота
Ігор Момот народився 18 серпня 1965 року в Тирасполі (Молдова) у сім’ї військового. Беручи приклад із батька, він ще з дитинства мріяв бути у лавах Збройних сил.
Закінчив Свердловське вище танкове артилерійське училище й був направлений для проходження служби в мінометну батарею Середньоазіатського прикордонного округу. У 1986 році за власним бажанням пішов воювати в Афганістан.
Після проголошення незалежності України прийняв українську присягу й продовжив служити в Держприкордонслужбі України. З 2007 року працював начальником Оршанецького навчального центру Держприкордонслужби. З перших днів загострення ситуації на сході України для організації охорони східних кордонів під керівництвом полковника Момота було сформовано маневрену групу Держприкордонслужби, яку він очолив.
11 липня 2014-го загинув під час обстрілу терористами колони прикордонників із установок залпового вогню «Град». Указом Президента України полковнику Ігорю Момоту присвоєно звання генерал-майора (посмертно) та нагороджено його орденом Богдана Хмельницького ІІ ступеня. У 2015-му році черкаський журналіст Андрій Кравець видав книгу про нього – «Генерал Момот. Наш МІФ».
Вул. Орджонікідзе – вул. Сергія Амброса
Сергій Амброс народився 16 травня 1990 року в Черкасах. Мав старшого брата. Навчався у гімназії № 31, закінчив її 2007 року з золотою медаллю.
Закінчив Черкаський державний технологічний університет за спеціальністю «промислове та цивільне будівництво».
Сергій займався бойовим гопаком і східними єдиноборствами, зайняв друге місце на всеукраїнському чемпіонаті з бойового гопака у 2013-му році. Він був активістом «Ультрас Черкаси», брав участь у подіях Євромайдану. З травня 2014 року служив у батальйоні «Азов» лікарем групи комплектування. Влітку 2014 року Амбросу присвоєно звання сержанта, а в кінці осені 2014 – звання молодшого лейтенанта. 18 лютого 2015 року потрапив під мінометний обстріл у селищі Широкине Донецької області, того ж дня помер від поранень в лікарні Маріуполя. Посмертно нагороджений орденом «За мужність» III ступеня та відзнакою «Народний Герой України».
«Якщо ти вважаєш себе громадянином України, патріотом, то маєш захищати власну країну. Це твій обов’зок. Хто якщо не ми?» – говорив Сергій під час однієї зі своїх останніх ротацій перед від’їздом на схід.
Вулиця Крупської – вулиця Володимира Ложешнікова
Володимир Ложешніков народився 23 травня 1962 р. м. Воркута РРФСР. Служив у армії СРСР, з 1984-го – в органах МВС СРСР. 1989 року з відзнакою закінчив Талліннську спеціальну школу міліції, 1997-го – Національну академію імені Ярослава Мудрого. Працював в Черкасах у підрозділах карного розшуку, був замісником начальника відділу карного розшуку Соснівського району Черкас. Після звільнення з міліції займався підприємництвом. Після початку війни на сході разом із іншими волонтерами займався формуванням загонів самооборони в Черкасах. Пішов добровольцем у батальйон «Донбас», де служив старшим оператором протитанкового взводу. 29 серпня був важко поранений під Іловайськом під час обстрілу російськими терористами. Потрапив у полон до російських військових і 31 серпня помер від ран, оскільки не отримав належної медичної допомоги. Посмертно нагороджений орденом «За мужність» III ступеня.
Вулиця Нижня Комсомольська – вулиця Капітана Подолянчука
Євген Подолянчук народився в Черкасах 4 липня 1991 року. Закінчив школу № 3, а 2008 року вступив до Академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного на факультет розвідки, який закінчив з відзнакою. У 2012-му пішов на військову службу. У 14 років Євген вступив до скаутської організації «Пласт», юнацького куреня ім. Ярослава Мудрого. 18 липня 2006 року склав пластову присягу. З липня 2014 року Євгена Подолянчука прийнято до Уладу старшого пластунства.
14 вересня при обороні аеропорту Донецька він отримав осколкове поранення в голову під час обстрілу російськими бойовиками і помер по дорозі до лікарні. Посмертно нагороджений орденом Богдана Хмельницького III ступеня, Залізним Пластовим Хрестом, відзнакою «Народний Герой України» та нагрудним знаком «За оборону Донецького аеропорту». 24 вересня 2015 року Сергію посмертно присвоєно чергове військове звання капітан.
Провулок Орджонікідзе – провулок Молодшого сержанта Каравайського
Богдан Каравайський народився 2 грудня 1990 р. у Черкасах. Закінчив Черкаську спеціалізовану школу №18. Служив у Кіровограді в полку спецпризначення, проходив контрактну службу, потім пішов служити на кордон. Був снайпером-розвідником третього окремого полку спецпризначення. Загинув 15 липня 2014-го в районі КПП Ізварине під час мінометного обстрілу. Тіло Богдана не було можливості забрати з оточення кілька днів. 21 липня його доправили до Черкас, але батьки не впізнали сина і наполягли на генетичній експертизі. Вона підтвердила, що загиблим дійсно є саме він. Богдан Каравайський посмертно нагороджений орденом «За мужність» III ступеня та пам’ятним знаком «За заслуги перед містом Черкаси» І ступеня.
Провулок Рози Люксембург – провулок Миколи Калашника
Микола Калашник народився 29 квітня 1989 року в Черкасах. Служив у військовій частині А-2167 Збройних Сил України. 1989. Загинув 12 липня 2014 року біля села Червона Зоря Шахтарського району Донецької області під час мінометного обстрілу. Терористи двічі обстріляли його блок-пост, при попаданні міни в артилерійську установку здетонував боєзапас.
Посмертно нагороджений орденом «За мужність III ступеня» та пам’ятним знаком «За заслуги перед містом Черкаси» І ступеня.
Марія Цимбалюк (Калашник), сестра:
«Коля пішов на контрактну службу у 2011-му, бо в Черкасах не знайшов роботи. Після його смерті мені зателефонував командир роти і зі сльозами дякував мені та батькам. Казав, що Коля завжди брав ініціативу на себе, його не доводилося просити сідати за артилерійську установку, як деяких бійців. Його можна було врятувати, але загинуло б іще більше бійців».
Вулиця Руднєва – вулиця В’ячеслава Галви
В’ячеслав Галва народився 4 січня 1973 року в станиці Безрічна Оловяннінського району Читинської області РРФСР.
У Черкасах ходив у школу, пізніше деякий час тут і працював тренером у Клубі юних моряків. Кадровий військовий у третьому поколінні. Закінчив Київське вище загальновійськове командне училище ім. Фрунзе. Військову кар’єру розпочав у 1994 році, проходив стажування у Франції, підготовку за програмами ФБР США і Великобританії, брав участь у кількох миротворчих операціях ООН. Входив до десятки найкращих військових фахівців України.
Під час війни на сході України зайнявся підготовкою бійців батальйону «Азов», разом з ними брав участь у бойових діях. На фронт поїхав добровольцем і у складі розвідувального підрозділу батальйону першим зайшов у Новоазовськ 25 серпня 2014 р. Був убитий наступного дня. Похований у Києві на Байковому кладовищі. Посмертно нагороджений відзнакою «За заслуги перед містом Черкаси» І ступеня. Заслужив ряд медалей від Міноборони України та ООН.
Анатолій Галва, батько: «Он плакал и говорил, что не может смотреть на ребят, у которых много патриотизма, но мало умения. Поэтому он пошел на войну обучать молодых пацанов, пошел защищать нас с матерью, и нашу страну. У меня с одной стороны камень на сердце, что я отправил своего сына на смерть, но с другой стороны я горд, что он не отсиживался где-небудь. Он не прошел медицинскую комиссию, он пошел волонтером. Все лето он обучал разведывательные подразделения тому, что умел сам. А умел он очень много, им восхищались и наши, и зарубежные инструктора».
Ігор Зайчук, бойовий товариш:
«Довгий час у «Азові» не було людей, які могли б навчати військовій справі. “Кузьмич” (позивний В’ячеслава Галви, – ред.) розробив нам схему занять і тренувань. Він казав «я не можу відпустити вас на завдання, поки не підготовлені повністю». Тому постійно брав участь в операціях батальйону «Азов».
Провулок Фурманова – провулок Майора Зайцева
Микола Зайцев народився 9 березня 1977 р. у м. Комсомольськ Полтавської області. Проходив навчання у Оршанецькому навчальному центрі підготовки молодших спеціалістів Державної прикордонної служби України, що на Черкащині.
Майор державної прикордонної служби України. Загинув 14 червня 2014 р. від кульового поранення в голову під час обстрілу із засідки на околиці Маріуполя.
Посмертно нагороджений орденом Богдана Хмельницького II ступеня, пам’ятним знаком «За заслуги перед містом Черкаси» І ступеня та «За заслуги перед Черкащиною».
Олена Зайцева, мати:
«Одного вечора він мені зателефонував і сказав «Мамо, я буду їхати на фронт до Ігоря Момота. Я знаю, що треба робити на війні, а там хлопці, які не знають. Треба їхати, у них теж діти».
Володимир Зайцев, батько:
«Він у легковому авто проскочив зону обстрілу, коли колона потрапила у засідку. Але вихопив пістолет, і почав відволікати бойовиків на себе. Вони відстоювали вантаж, який везли».
Провулок Чапаєва – провулок Капітана Лифаря
Сергій Лифар народився 17 лютого 1969 р. в селі Матусів на Шполянщині. Навчався у навчальному центрі Державної прикордонної служби «Оршанець». Служив заступником начальника мобільної прикордонної застави на сході України. З 2008 року був звільнений у запас за вислугою років. Капітан Сергій Лифар 13 червня записався добровольцем у зону АТО. 7 серпня загинув під час організованого прориву з оточення у «довжанському котлі» (сектор «Д»).
Сергія Лифаря посмертно нагороджено орденом «За мужність» III ступеня та пам’ятним знаком «За заслуги перед містом Черкаси» І ступеня.
Олександр Лифар, син:
«Коли 13 червня батька вдруге призвали на військову службу, він пішов не вагаючись, бо розумів, що Батьківщина у небезпеці. Одягнув зелений берет та військовий однострій, і я помітив, ніби якась іскра з’явилася у його очах. Він знову був на “своєму місці”».
Вулиця Чичеріна – вулиця Ігоря Бойка
Ігор Бойко народився 23 серпня 1972 р. в с. Дахнівка Черкаського району. З 3 серпня 2014-го він служив у 128 гірсько-піхотній бригаді Збройних Сил України розвідником. Загинув 30 січня 2015 р. в результаті артилерійського обстрілу взводного опорного пункту в районі м. Дебальцеве на Донеччині.
Посмертно нагороджений орденом «За мужність» 3 ступеня та пам’ятним знаком «За заслуги перед містом Черкаси» І ступеня.
Сергій Лугеря, головний сержант розвідвзводу 128-ої гірсько-піхотної бригади:
«Він був хорошим розвідником з великої літери. Так сталося, що нас трішки розділили і вони [розвідвзвод Ігоря] неодноразово прикривали нашу групу. Я хочу сказати, що він був дуже справедливим. Перед формуванням взводу, я його запитав: «Ігоре, тобі воно потрібно?» Він відповів: «Хто як не ми?» Запам’яталася людина – таких зараз мало».
Вулиця Маршала Батицького – вулиця Віталія Вергая
Віталій Вергай народився у Черкасах 21 листопада 1969 року. Під час Революції гідності був у лавах черкаської самооборони. В кінці серпня 2014-го пішов добровольцем на фронт, де служив старшим розвідником у 128-й окремій гірсько-піхотній бригаді. Він був кращим другом Ігоря Бойко. 6 лютого 2015-го загинув в бою з терористами від розриву міни, захищаючи опорний пункт поблизу села Рідкодуб Шахтарського району. Посмертно нагороджений орденом «За мужність» III ступеня.
Вулиця Ярослава Галана – вулиця Олексія Панченка
Олексій Панченко народився 23 вересня 1974 р., у Черкасах. Працював начальником відділу контролю управління Укртрансінспекції у Черкаській області. Із серпня 2014-го служив у 95-й аеромобільній бригаді Збройних Сил України. Загинув 19 січня 2015 р. у бою з російськими збройними формуваннями в районі аеропорту Донецька. Посмертно нагороджений пам’ятним знаком «За заслуги перед містом Черкаси» І ступеня.
Євген Курбет, обласний військовий комісар:
«Підрозділ, в якому він проходив службу, перебував на передовій у Донецькому аеропорту. Разом зі своїми побратимами Олексій проривався на допомогу кіборгам, які саме були в будівлі нового терміналу».
Також у Черкасах вулицю Червоноармійську перейменували на вулицю Добровольчих батальйонів
За словами директора департаменту інформаційної діяльності та комунікацій з громадськістю Черкаської ОДА Сергія Пасічника, всього в області 45% топонімів з іменами військо-політичних діячів і учасників АТО.
А ось ТУТ карта усіх перейменованих вулиць у Чекрасах.
