liveinternet.ru
25 серпня у дохристиянські часи відзначали свято Вогню, або Весілля свічки. Ми відзначаємо цей день 14 вересня. Цього дня вперше запалювали свічки, вогнища і печі. Свічки запалювали вперше, бо у цей час сонце вже заходило рано, а піч розпалювали, бо на вулиці вже ставало холодно.
У Києві обряд Свята свічки теж відзначали ще з дохристиянських часів. Напередодні свята увечері на Подолі збиралися гурти городян, приходили братчики, цілі ремісничі цехи зі своїми прапорами. Вертепний обряд Свята свічки відбувався, як традиційне весілля: з «батьком», «матір’ю», «світилками», «дружками», «боярами», «сватами» і «свахами». Свято тривало до півночі — так вшановували свічку, загалом обрядовий вогонь.
Спостерігаючи за погодою, 25 серпня підмічали: якщо цей день дощовий — бабине літо коротким буде, а якщо погода тепла і ясна — слід чекати хорошого врожаю білих грибів. З 25 серпня розпочинаються перші ранні заморозки у повітрі. Починають опадати окремі листя у клена.
За церковним календарем, 25 серпня вшановують мучеників Фотія і Аникиту та багатьох з ними, священномученика Олександра, мучеників Памфіла і Капітона.
Іменинниками 25 серпня є:
Памфіл, Фотій, Олександр, Капітон.
Чи знаєте ви, що:
Вогонь за найстародавнішими космологічними поглядами давніх українців — первісна матерія чоловічої статі, що поєднавшись з Даною (Водою), утворила Любов, Землю та всі речі на ній. (За Я. Головацьким).
Українці обожнювали вогонь з давніх-давен. Вони вважали його живою, вічно голодною та очищувальною силою. За повір’ям, вогонь — це багатство, тому його не давали з дому, аби не обідніла родина. В капищах служителі язичницького культу (огнищани) утримували вічний вогонь, як знак постійного доброго зв’язку з богами та безперервності життя й добробуту роду, племені. Його застосовували під час весільного обряду. Молоді, беручи шлюб, переступали підпалені снопи пшениці й жита або перестрибували через вогонь, щоб по життю йти чистими й багатими. Також вогонь використовувався в лікувальних цілях, наприклад, коли боліла голова, її мили водою, куди кидали жаринки, примовляючи: «Креши вогню, жени біду». (За О. Афанасьєвим).
«Рідна країна»
