6 жовтня на 140-річчя Сергія Єфремова (Охріменка) в його рідне село Пальчик завітали професори з Києва та Черкас.
Навіть після смерті Сергій Єфремов збирає навколо себе цвіт української інтелігенції. За життя сучасники, як зауважила Елеонора Соловей у передмові до “Щоденників” ученого, ішли до нього “як на прощу або сповідь”: “Його потребували, на нього покликалися, без нього не могли обійтися ні друзі , ані недруги…І він звичайно ж кожного вислуховував і кожному намагався допомогти”.
Біля Сергія Єфремова гуртувалась українська еліта – Агатангел Кримський (дитинство провів у Звенигородці, учений, перекладач, поліглот), Павло Филипович (із Кайтанівки, поет-неокласик, літератор), Василь Доманицький (родом із Колодистого, літератор, фольклорист, історик) Михайло Новицький (шевченкознавець), Володимир Міяковський (літературознавець, історик-архивіст), Борис Якубський (критик, професор), теж саме відбувається і зараз ─ у Пальчик завітали відомі в Україні і за її межами професори-філологи: Елеонора Соловей, Михайло Наєнко, Володимир Поліщук. Усіх їх поєднує глибока повага до цього непересічного вченого та не менш визначної людини, яку називали “сумлінням української нації”.
“Цікаво, чи когось із сучасних політиків та громадських діячів так назвуть?” ─ поставив риторичне запитання катеринпільчанин Микола Замковенко після перегляду стендів пальчиківського музею Сергія Єфремова.
Захід відкрив Микола Бобров – сільський голова Пальчика, який за українським звичаєм зустрів гостей хлібом-сіллю. Далі виступи чергувались із концертними номерами.
Першим до слова запросили Михайла Наєнка ─ земляка з Гуляйполя, доктора філології, професора Київського національного університету імені Тараса Шевченка, члена Спілки письменників та Спілки журналістів України, який у 1995 році перевидав головну працю Сергія Єфремова ─ “Історію українського письменства”.
“Мушу вам сказати, що Сергій Єфремов надзвичайно любив Пальчик. Де б він не був, чим би не займався, його серце завжди було з рідним селом. У спогадах він писав і про дуже працьовитих пальчиківських чоловіків-трударів, і про пальчиківських красунь, що ходили уквітчані різнобарвними стрічками, ніби на голові в них була ціла крамниця, і, звичайно ж, про мальовничу пальчиківську природу, соловейків та красу рідного краю, про рідну церкву, де чув батьків голос.
Ми не знаємо, де розташована могила Сергія Єфремова, але треба пам’ятати, що це місце біля зруйнованої церкви для нього, а, отже, і для нас – святе, адже тут було прицерковне кладовище, а, значить, десь тут поховані його близькі родичі. Тому саме в Пальчику (як розповідала Антоніна Івашкевич) Сергій Єфремов разом із братом Петром якийсь час переховувався від більшовицьких переслідувань. У тяжкі часи він довірився рідному селу”, ─ розповів Михайло Кузьмович.
Елеонора Соловей ─ незмінний видавець та дослідник спадщини Сергія Єфремова, доктор філологічних наук, професор, член Спілки письменників України ─ розповіла про специфіку роботи з текстами вченого:
“Ви не уявляєте, з якими труднощами нам довелось зустрітись при виданні щоденникових записів Сергія Олександровича, зроблених дрібненьким, мов мак, почерком. Ці безцінні тексти витримали ще більший термін ув’язнення, ніж їх автор. А коли потрапили на світ Божий, вступили в контакт із повітрям, сонячними променями, почали немилосердно зникати. Чорнило вигорало на очах. Але якийсь добрий дух слідкував за нашою працею, і я вірю, що допомагав нам. Тому ми все встигли зробити.
В іншому виданні ми по крупинках зібрали усю іконографію Єфремова – усі його фотографії та портрети. Їх надзвичайно мало, але вони усі до єдиного мають велику вагу для нас, ми зобов’язані їх передати потомкам.
Зшукуючи літературно-критичні статті Сергія Єфремова у різних архівах, дуже боляче було дивитись, як немилосердно розправлялася з ними радянська цензура. З відомих альманахів вони були вирвані, а прізвище автора затерте чорнилом. Знайти їх можна було тільки в окремих папках у спеціальних фондах.
Сергій Олександрович та його оточення – це були люди надзвичайної духовності, вони думали, що ми будемо вищими від них, але це не так, нам до них, на жаль, дуже-дуже далеко”.
За редакцією Елеонори Степанівни заново побачили світ літературно-критичні статті, наукові монографії Сергія Єфремова, а також вперше – його щоденник – документ великої душі та літопис тодішньої кривавої епохи.
Професор Черкаського Національного університету імені Богдана Хмельницького, член Спілок письменників, журналістів та краєзнавців України Володимир Поліщук теж є великим шанувальником спадщини Сергія Олександровича. Разом із Михайлом Наєнком він є одним із організаторів Всеукраїнських Єфремовських читань.
“Я обіцяю, що ми продовжуватимемо і розвиватимемо цю славну традицію. І при найменшій можливості приїжджатимемо до вас у Пальчик, щоб поклонитися пам’яті цього великого вченого і патріота України, як робимо це вже не перший раз через кожних 5 років”, ─ наголосив Володимир Трохимович.
Він нагадав також, що рід Єфремових-Дурдуківських (Онися Дурдуківська – громадянська дружина Сергія Олександровича) був надзвичайно великим, а це означає, що у єфремовознавців та краєзнавців ще дуже велике поле досліджень.
Згадували у цей день і Георгія Грабовича – відомого американського вченого-україніста, професора Гарвардського університету, який свого часу теж відвідав рідне село Сергія Єфремова.
“Ви не уявляєте, яким щастям було для Грабовича побувати тут, на батьківщині нашого видатного ювіляра!”─ ділилася спогадами Елеонора Степанівна.
Окрасою заходу були артисти. Після чергової бадьорої патріотичної пісні чоловічого тріо Михайло Наєнко не втримався і підійшов до солістів висловити своє захоплення їхнім співом. Видно було, що катеринопільські козаки підкорили серце київського гостя.
Вшановували на зібранні також інших ювілярів Катеринопільщини ─ поетів Павла Филиповича (2 вересня 125 років від Дня народження), Якова Івашкевича (12 вересня 90 років від Дня народження), Миколу Штепана ( 23 травня 2018 року виповниться 40 років від Дня народження).
“Треба буде обов’язково відшукати спонсорів і перевидати доробок Миколи Штепана до Дня його 40-річчя”, ─ наголосила заступник голови КРДА з культури й освіти Ольга Шарига. До пам’ятних знаків усіх ювілярів було покладено квіти.
Радо високі гості привітали новину, що одну із вулиць Катеринополя перейменовано на вулицю Сергія Єфремова.
“Це велике досягнення, але не кінець боротьби. Будемо боротись за те, щоб і Катеринополю повернули його історичну назву – Калниболото. Так і передайте вашим чиновникам”, ─ попрохав Михайло Наєнко.
Думку з приводу місцевих перейменувань висловив і Володимир Трохимович:
“Ми читали вашу публікацію, що окремі катеринопільські депутати були проти вулиці Сергія Єфремова, бо не знали, хто це такий. Яка ганьба! Дякуючи Єфремову, вони таки прославилися, увійшли в історію! Тепер над ними сміється вся Україна”.
Неприємним моментом зустрічі була неякісна підготовка ведучого (дуже часто робив помилки), розбита дорога до Пальчика (місцями полатана), на яку завжди, на жаль, не вистачає коштів та занедбані могили Миколи Штепана (юної гордості Катеринополя ) і його батьків.
“Враховуючи ситуацію, що склалася, – уся родина (батько, мати й син) поховані на цвинтарі, почесне право доглядати за їхніми могилами треба доручити одній із шкіл. Це було б доречне використання трудового навчання і разом з тим – урок виховання, що запам’ятався б дітям на все життя”, – сказала місцева жителька Олена Василенко.
Організаторами заходу виступили: Катеринопільська районна державна адміністрація, районна бібліотека, школа та сільська рада Пальчика, районний Будинок культури.