Срібні дукачі з бантами носили на Лівобережжі Черкащини (на фото автентичний срібний дукач кінця ХІХ століття, Черкаська область, Чорнобаївський район).
Дукач з приватної колекції Юрія Мельничука
Усе своє вміння і смак майстер вкладав у вироблення банта. Попри те, що більшість з таких прикрас виготовлено методом штампування, однакові банти практично не зустрічаються. Кожному з них притаманна своя система розміщення каменів-скелець, їх кольоровий підбір та розміри.
Фото з книги “Українські народні жіночі прикраси ХІХ – початку ХХ століть”
5 маловідомих фактів про прикраси українських селянок:
1. Традиційна прикраса буковинок “салба” могла включати в себе до 120 срібних монет, що рядами нашивалися на тканину.
2. Металеві прикраси в Україні виготовляли з золота, срібла, міді, латуні та нейзільберу. Нейзільбер – це сплав міді, цинку і нікелю. Він мав світлий білуватий колір, що нагадував срібло, проте був значно дешевшим. Саме через цю подібність прикраси з нейзільберу користувались величезною популярністю.
3. На виготовлення лемківської традиційної бісерної прикраси “кризи” потрібно 22000 намистин і 200 годин роботи.
4. Гуцулки могли вбирать на себе до 10 кг намиста, що складалося з коралів, перлів, мосяжних згард та венеційського скла (“писаних пацьорок”).
5. Як прикраси використовували і виготовлені у монастирях мініатюрні образи святих. Такі малесенькі іконки з фольги округлої форми привозили з собою прочани Почаївської Лаври. Носили їх з намистами по одній – три штуки на стрічці, чи мотузочці і називали “молітовки”.
Ukrainian Institute of Fashion History / Український Інститут Історії Моди
