У тиждень між Різдвом і “старим Новим” телевізійники охоче транслюють гоголівські “Вечори на хуторі біля Диканьки” – як знамените кіно радянських часів, так і сучасний мюзикл. Хто не знає – обидві екранізації стосуються Черкащини.
У радянському кіно веселу роль дяка мав виконувати Юрій Тимошенко (знаменитий Тарапунька), чия дружина була з Канева. Як відомо, саме на хуторі Максимовича, на горі в Пекарях під Каневом свого часу Гоголь знаходив натхнення для написання багатьох своїх творів. До речі, прізвище коваля у “Вечорах…” – Вакула, характерне саме для Пекарів. Не чужий цей край і виконавцеві ролі Вакули в сучасному мюзиклі – Олег Скрипка свого часу купив житло своїм батькам у райцентрі Кам’янка на Черкащині. А якщо вже згадувати “перший вихід Вакули з книги на сцену” – у спектаклі Петра Чайковського наприкінці ХІХ століття, то варто згадати й те, що Петро Ілліч свого часу бував у гостях у родичів в тій же Кам’янці частіше, аніж деякі митці – на свіжому повітрі…)))
Пам’ятаєте чарівний лист, який допоміг у долі парубка Левка? Наказ, який починається словами “Приказ голове, Евтуху Макогоненку. Дошло до нас, что ты, старый дурак, вместо того чтобы собрать прежние недоимки и вести на селе порядок, одурел и строишь пакости…» Лист у «Вечорах на зуторі…» підписав «Комиссар, отставной поручик Козьма Деркач-Дришпановский». Розповімo про того, хто був його прообразом…
20 квітня 1708 року Універсалом гетьмана Івана Мазепи село Сушки на сучасній Канівщині було “жалуване” козацькому сотникові Денисові Деркачу. Після його смерті право на маєтність відписав своїм Універсалом вже гетьман Іван Скоропадський – вдові сотника і трьом його синам, Іванові, Федорові й Андрію. Саме Андрієві Деркачу 1730 року судилося стати “комісаром полковим канівським”. Не те, щоб Гоголь “списав” з нього образ свого комісара, та прізвище “позичив”, як і деякі деталі характеру. Дослідники вважають, що і від Андрієвого сина, Павла Деркача, який служив губернським реєстратором, теж щось там було…
Цікава й подальша історія сімейства Деркачів. До речі, через нього проходила та “гілочка” родинних зв’язків, яка поріднила, хай і не близько, двох знаменитостей – Миколу Гоголя і Михайла Максимовича. Хто живе на Канівщині і має прізвище Лизогуб (а воно тут досі розповсюджене), мав би поцікавитися, чи не родич він Гоголю – бо його бабуся, Тетяна Семенівна Лизогуб, мала маєтність у селі Келеберда на Канівщині. Як відомо, існує версія про те, що під час чергового візиту до родича й друга Максимовича у Прохорівку Гоголь знайшов тут і сюжет для “Вія”…
У 1859 році у родини Деркачів у Сушках гостював і Тарас Шевченко – приїздив разом з Михайлом Максимовичем. Потім у листі до Максимовича великий поет передавав їм вітання: “Поклоніться низенько од мене старим Деркачам…” і вислав їм у Сушки свіже видання “Кобзаря” з автографом: “Льву Павловичу Деркачу з дітками і внучатами на вспомин”.
Народжена 1828 року, донька Лева Деркача Марія була останньою з родини Деркачів у Сушках. Маючи чин дворянки, не мала гордині й опікувалася сільськими дітьми. Подарувала велику садибу під школу, обставила її меблями і закупила підручники. Постійно фінансувала й сільську церкву.
…Час, революції і війни зглянулися над надгробними пам’ятниками Деркачів – їх і нині можна побачити на сушківському цвинтарі. Їхні добрі вчинки живі у пам’яті людей, а прізвище Деркач навіки вписане Гоголем у безсмертні “Вечори на хуторі біля Диканьки”…
