grim.in.ua
Коли відстань зближує. Черкаські прикордонники на лінії вогню стали сентиментальними. Додому вони телефонують щодня. Хоч рідним розказують не про все. Які історії їм не судилося почути – про це в сюжеті ВІККА-новини.
Поїхали в березні. І не думали, що аж так надовго. Черкаських прикордонників розкидали по сходу та півдню країни. Уже три місяці з рідними вони спілкуються лише телефоном. Зате щодня. Військові зізнаються: за цей час навчилися казати близьким більше теплих слів.
Євген Гаврись, підполковник Прикордонної служби України: “Родина ж чекає. Кожного родина чекає. І кожен спілкується. Я думаю, що це найтяжче, коли дзвонять і питають, як справи, як справи, як справи…”.
Та на таке питання, розповідає солдат Ігор, його рідні чують не завжди правдиву відповідь. Задля їхнього ж спокою.
Ігор, солдат Прикордонної служби України: “Усе найкраще стараюся. Усі найкращі моменти, які в нас тут є, які доводять, щоб вони не хвилювалися. Що в мене все добре. Скоро повернуся. Живий-здоровий”.
Найважче прикордонникам у Генічеську. Це про них ледь не щодня в новинах розповідають страхачки.
Андрій Скороход, майор Прикордонної служби України:”Новини не завжди висвітлюють ситуацію так, як вона є, плюс людська уява, плюс рідні, які за нас переживають. Їхня уява домальовує страшні картини. То стараємось їм казати, що все нормально, все добре”.
Усім рідним наші прикордонники передають палкі привіти. І обіцяють повернутись додому живими та здоровими. Але коли – гадки не мають.
