Іван Гончар був одним із найяскравіших українських художників і скульпторів XX сторіччя. Крім того, він цікавився етнографією, завдяки чому зібрав вдома перший в СРСР приватний музей творів народного мистецтва, який налічує понад 20 тис. експонатів. Для цього митець об’їхав майже всю Україну, малюючи, фотографуючи і шукаючи цікаві предмети в колекцію.
А ще він був блогером. Разом з Музеєм Івана Гончара Platfor.ma пропонує почитати справжні пости художника про подорожі, зокрема, Черкащиною.
Чигирин
Чигирин – яким великим історичним змістом наповнене це місто. Скільки подій в ньому відбувалося. Чигирин – стара столиця козацької України, яка витримала не одні полчища наших запеклих ворогів. Під його стінами була розбита не одна навала і татар, і поляків, турків і яничар. Тут особливо як нігде мені хотілося найти якийсь експонат з минулого Чигирина.
Замальовую краєвид із старою хатою під Чигиринською горою. Розшукую плоди творчості чигиринців. Розпитую старих людей про народну творчість – вишиття, ткання, гончарство і довідуюсь, що в Чигирині та околишніх селах вишивали дуже гарні рушники. Вишивали їх вільно по малюнку у вигляді деревця, декоративним, так званим “київським швом” і відміну від Полтавського шитва. Вишивали на п’яльцях червоними та синіми нитками. На вигляд вони дуже привабливі. Мені вдалося придбати кілька штук таких рушників. Це відкриття мене окрилило і спонукало на дальші пошуки. Нахожу цікавий зразок ткання, чигиринську жіночу плахту, крайку, вишивану жіночу сорочку, червону, оздоблену керсетку та інше.
Руська Поляна
Руська Поляна – старовинне село, в якому збереглися старі традиції, народні звичаї. Тут побутують фольклорні колективи на високому художньому рівні, особливо співучий самодіяльний хор, який їздить навіть на гастролі по Черкащині та й не лише Черкащині. В Руській Поляні декоративних рушників не ткали, але ткали прості валові рушники з кольоровими перетинками на кінцях рушників.
Це були виключно вжиткового характеру рушники. Ткали мішковину з кольоровими перетинками. Пізніше (50–100 років тому) ткали джерги, плахти. Вишивали рушники хрестиком. Гончарства в селі не було, воно було привозне. З народного вбрання мені вдалося придбати жіночу юпку-коротун, пошиті під три усики та довгу жіночу корсетку, юпки, що тут називали кохтому, вишивані сорочки для хлопців, жіночий очіпок.
Канів
В Каневі я пробув декілька жарких липневих днів. Малював його чарівні краєвиди, знайомився з його історичними місцями та пам’ятниками. А пам’ятників на жаль лишилася одна лише споруда – Успенська церква, побудована ще в 1144 році Великим князем Ольговичем.
Як сьогодні пам’ятаю в Каневі мені страшно розболівся зуб і я рвався як скоріше вирватися з цього місця, але мені вдалося дещо дістати з експонатів народного мистецтва – кілька рушників, кераміку Канівських гончарів, декілька зразків малярства у вигляді образів, мальованих на дошках і дещо з жіночого вбрання. Намалював також цікавий краєвид на Канів з Успенським собором.
