6 липня 2014 року, коли сепаратисти обстріляли Донецьк, втекли з міста. З чоловіком і донькою на два тижні поїхали на море. Взяли з собою лише пляжні речі й надувні іграшки для дитини – планували повернутися. Але потім зрозуміли, що шляху назад немає.
Анна ТАРАПАТА, 30 років, тренер із тай-бо і тхеквондо. Народилася в Донецьку 7 травня 1987-го. Мати – фармацевт, батько працював шахтарем і будівельником. 1999-го почала займатися спортивною гімнастикою. ”Це база для всіх видів спорту”. Закінчила Донецький інститут здоров’я, фізичного виховання і спорту та Донецький університет економіки й торгівлі імені Михайла Туган-Барановського. Здобула дипломи тренера з боксу і карате та бухгалтера. Тренувала чоловічі й жіночі групи. 2014-го переїхала в Черкаси. Виграла грант на придбання спортивного спорядження. Цьогоріч очолила Федерацію тхеквондо Черкаської області і започаткувала благодійний фонд ”Анна”. ”Допомагаємо жінкам, які постраждали від домашнього насильства”. Хобі – бісероплетіння. Улюблений твір – ”Божественна комедія” Данте Аліг’єрі. Подобаються книжки з психології та езотерики. Любить м’ясо, молоко і салати із зелені. Розлучена, виховує доньку 5-річну Дар’ю
Чоловік поїхав у Донецьк, щоб забрати речі. Привіз кішку і семеро її кошенят. Засунув їх у коробку з-під кондиціонера. Коли на блокпостах казав, що везе кошенят, на нього дивилися, як на божевільного. Шістьох віддали у притулок. Одне лишили собі.
У Черкаси приїхали разом зі знайомими, які мають тут родичів. У місті ніхто не хотів здавати квартиру переселенцям із дитиною й котами. Змушені були винаймати житло подобово. Платили по 250 гривень. Врешті вдалося взяти помешкання в довгострокову оренду. Продали машину – щоб вижити.
Чоловік у Донецьку тримав СТО і виготовляв льодові скульптури. Після переїзду жити, як раніше, не виходило. У Черкасах не знайшов достойної роботи, а працювати за малу зарплату не хотів. Через це впав у депресію.
Пішла в один зі спортивних клубів. Спитала: вам потрібен тренер із ударної техніки ногами? Співбесіди не було. Одразу призначили тренування. Добре, що встигла розім’ятися – перед цим три роки була в декреті. На перше заняття зібралася група чоловіків. Кажуть: “Дівчино, вам, мабуть, не сюди”. Відповіла: “Сюди”. Все пройшло добре.
Через три місяці почала набирати групу жінок. Було важко, бо люди не розуміли, що це. Приходили школярки, студентки, молоді мами – жінки хотіли навчитися за себе постояти. За статистикою, майже кожна друга відчуває на собі насилля. Тепер приходять жінки різного віку. Є і 50-річні, від яких чоловіки пішли до молодших.
Якщо не буду займатися спортом, то повзатиму. Так сказав гомеопат, бо маю понижений тиск.
У Донецьку залишилися родичі й друзі. Хтось тримається за житло, хтось – за роботу. Живуть у постійному страху. П’ятеро чоловіків мого віку померли від стресів чи несподіваних онкозахворювань.
З родичами і друзями наклали табу на політичні теми.
Чоловіки люблять стабільність. Жінки готові змінюватися і змінювати все навколо.
Часто кажуть: стерпиться – злюбиться. Це ненормально. Жінкам, які приходять тренуватися, говорю не втирати це своїм донькам.
Із чоловіком розлучилася. Йому не подобалося, що зайнялася тренерською роботою. Життя перетворилося на крабування. Це коли один краб хоче вирватися з ями, а другий не дає цього зробити, тримає на місці.
Подала ідею на грант. Чоловік сказав: “Тобі ніхто грошей не дасть”. Коли отримала їх – не розділяв моєї радості. Забороняв тренувати чоловічу групу, бо ревнував. Після кожного заняття влаштовував скандали. Пояснювала, що на тренуванні гола перед чоловіками не стрибаю. Однак він продовжував тиснути психологічно.
Після розлучення відчула свободу. З ранку й до ночі звучала музика.
Чоловіки мають навчитися радіти тому, що поруч є сильна жінка. Адже я вибрала його, значить, він на голову вищий за інших.
