У Черкасах на території аварійно-рятувального загону спецпризначення Управління ДСНС у Черкаській області відкрили першу в системі ДСНС музейну експозицію присвячену мужності піротехніків.
Про фахівців цієї професії багато розповідають, проте, мало хто насправді розуміється на тому що відчувають ці люди, коли залишаються наодинці із небезпекою.
Це своєрідний музей трофеїв. Проте в ньому, замість шкір, рогів та опудал, які символізують вдале полювання, зібрані не менш цінні експонати. Справжні трофеї, які були впольовані, вистежені, виявлені, знайдені, і врешті підкорені професіоналізмом, мужністю, силою волі людини, яка обрала нелегку проте важливу професію, – сапер.
На спеціальних стелажах зібрані понад дві сотні різноманітних предметів, кожен з яких від початку було створено лише з однією метою, – нести горе, руйнування, знищення, смерть.
Перший експонат виставки, з яким пов‘язана мелодраматична історія, свого часу став талісманом черкаських саперів. Проте, згодом, коли кількість незвичних історій пов‘язаних із знешкодженням боєприпасів сягнула десятка, фахівці групи вирішили створити невеличку експозицію, в якій сьогодні нараховується вже 207 експонатів.
“Звісно ж для фахівців-піротехніків, це історія та пам‘ять про їхню важливу роботу. Проте, від початку ця експозиція створювалася у першу чергу з навчальною метою, щоб навчити і молодь і дорослих правилам безпеки на випадок несподіваної та небезпечної зустрічі, людини із боєприпасам”, – зазначив начальник аварійно-рятувального загону спецпризначення, Олександр Дубенець.
“Снаряди, міни, набої, авіаційні бомби, гранати, боєприпаси систем залпового вогню від “Градів” до “Ураганів”, РПГ та АГС, саперні та інженерні міни… усі вони були зібрані впродовж 2006-2017 років, під час виконання спеціальних завдань штабу в зоні проведення антитерористичної операції, крокуючи повз виставлені боєприпаси, – наче досвідчений екскурсовод пояснює заступник начальника групи піротехнічних робіт Микита Бондаренко. – Всі експонати мають певну історію і представляють різноманітну географію. Тут є згадки не лише про Донецьку й Луганську області. Деякі предмети, мають запорізьку, харківську і, звісно ж, черкаську прописку. Але відтепер, коли усі вони знешкоджені і вже не несуть загрози людям, ми використовуємо їх вже як навчальні муляжі, посібники, аби привернути увагу до можливої небезпеки, застерегти, змусити замислитися”.
Спостерігаючи за тим, як поводяться із зібраними експонатами сапери, впевнено, уважно, із своєрідною професійною повагою, розумієш, що ця експозиція не лише вчить. Вона не лише змушує замислитися. Це, своєрідний меморіал про справжніх чоловіків. Про тих, хто обрав непросту та небезпечну професію. Про людей, які постійно перебувають в зоні ризику, які стали переможцями та приборкувачами пороху, вогню та металу.
Костянтин Проценко
