29 серпня Україна згадує трагічні події 2014 року, коли російськими військами, що вторглися на територію нашої держави, підступно була розстріляна колона українських військових.
Потрапивши ще 28 серпня в оточення під Іловайськом, українські військові, за домовленістю з російським командуванням, мали вийти так званим «зеленим коридором», але натомість потрапили під шалений вогонь ворожих танків, «градів» та артилерії. За офіційними даними загинуло 366 наших бійців, 429 поранено, 158 досі вважаються зниклими безвісти. Серед полеглих є й наші земляки: ті, хто народився, жив, вчився чи працював на Черкащині. Є й ті, що отримали тут вічний спокій.
Сьогодні згадаємо всіх поіменно:
Сокуренко Роман Олександрович («Сокіл»)
Народився 18 січня 1983 року в м. Новоукраїнка Кіровоградської області. Коли Роману виповнилося два роки, його батьки розлучилися і він з матір’ю переїхав до міста Корсунь-Шевченківського Черкаської області.
У 1990 року пішов навчатися до Корсунь-Шевченківської загальноосвітньої школи №1, де закінчив 9 класів.
Після навчання в школі вступив до Кіровоградського професійно-технічного училища підготовки робочих кадрів, де здобув спеціальність зварювальника (навчався в філії в м. Кривий Ріг). У 2001-2002 роках проходив строкову військову службу в дислокованому у м. Києві 20-му рухомому пункті управління Генерального Штабу ЗС України (в/ч А-3521). Потому працював за спеціальністю. Активно займався спортом: греко-римською боротьбою, легкою атлетикою, грав у складі футбольних команд «Максимір», «Спортінг-Корсунь», здобув звання чемпіона першої ліги Корсунь-Шевченківського району з міні-футболу сезону 2012-2013 рр.
З початком військових дій на сході України разом із кількома земляками вступив добровольцем до батальйону МВС «Азов», отримавши позивний «Сокіл». 10 серпня під Іловайськом, дістав тяжке поранення у живіт, намагаючись врятувати двох побратимів, що потрапили під вогонь снайпера. Переніс десятки операцій в Дніпропетровській обласній клінічній лікарні імені І. Мечникова та в столичному Національному інституті хірургії та трансплантології імені О. Шалімова. Після 44 днів боротьби за життя помер 23 вересня 2014 року у військовому госпіталі Бундесвера в місті Ульм (Федеративна Республіка Німеччина).
Похований у м. Корсунь-Шевченківський, Черкаська область.
Указом Президента України № 651/2014 від 14 серпня 2014 року нагороджений медаллю «За військову службу Україні».
Нагороджений Почесною відзнакою «За заслуги перед Черкащиною» (посмертно).
Костюк Віталій Валерійович («Улибка»)
Народився 25 січня 1976 року у селі Нова Могильниця Теребовлянського району Тернопільської області. Солдат резерву. Служив кулеметником у 2-му батальйоні спеціального призначення НГУ «Донбас»
Загинув 19 серпня 2014 року у бою під час звільнення Іловайська Донецької області. У нього залишилася 88-річна бабуся (померла наприкінці 2014 р.)
Похований у селі Дзензелівка Маньківського району Черкаської області.
Указом Президента України № 892/2014 від 27 листопада 2014 року нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).
Харченко Максим Борисович («Макс – Два 00»)
Народився 28 березня 1978 року у Києві. Снайпер. Солдат 42-го батальйону територіальної оборони «Рух Опору».
Загинув 28-го серпня 2014 р. у 400-х метрах східніше с. Новокатеринівка Старобешівського району на полі, край лісопосадки, у результаті бойового зіткнення (перестрілки). Був знайдений пошуковою групою Місії «Евакуація-200» («Чорний тюльпан») 25 вересня 2014 р.
У нього залишилось два сини.
Похований у м. Золотоноша.
Указом Президента України № 436/2015 від 17 липня 2015 року нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).
Данілов Дмитро Анатолійович («Берег»)
Народився 19 липня 1984 року у Черкасах. Старший сержант резерву. Служив гранатометником у 2-му батальйоні спеціального призначення НГУ «Донбас».
Дата та місце загибелі: 29 серпня 2014 р., с. Червоносільське, Амвросіївський район, Донецька область.
Ранком 29-го серпня 2014 року під час виходу т.зв. «зеленим коридором» з Іловайського котла, їхав у кабіні вантажної машини ЗІЛ разом із «Черепом» та «Утьосом» у складі автоколони батальйону «Донбас» по дорозі з с. Многопілля до с. Червоносільське. У правий бік машини влучив снаряд з протитанкового ракетного комплексу «Фагот», ще один снаряд потрапив у двигун вантажівки. 3-го вересня тіло Берега разом з тілами 96 інших загиблих у т.зв. Іловайському котлі було привезено до дніпропетровського моргу. 16-го жовтня 2014 р. тимчасово похований на Краснопільському цвинтарі м. Дніпропетровська, як невпізнаний герой. Ідентифікований по ДНК та визнаний загиблим слідчими органами, про що складено відповідну постанову. На честь Дмитра його позивним – «Берег» – названо одну з самохідних зенітних установок 46 ОБСП ЗСУ «Донбас-Україна».
Коломієць Віталій Валентинович («Танкіст»)
Народився 21 травня 1970 року у смт. Стеблів Корсунь-Шевченківського району. Батько Віталія – військовослужбовець, тому сім’я згодом переїхала до Білої Церкви. 1987 року вступив у танкове училище.
З 1990 по 1994-й рік працював в органах Міністерства внутрішніх справ, з 1994 року – приватний підприємець.
Член Білоцерківської міської організації ВО «Свобода». Після початку війни болісно сприймав ситуацію в державі, тому невдовзі вступив до добровольчого батальйону «Донбас», де з кінця травня проходив службу як кулеметник.
Загинув в «Іловайському котлі» 29 серпня 2014 року.
З автомобільною колоною батальйону «Донбас» прорвався до с. Червоносільське. Після оголошення перемир’я з російськими військовими вийшов у поле вбік с. Многопілля, аби забрати загиблих та поранених. Підступно застрелений російськими десантниками. 3-го вересня тіло «Танкіста» разом з тілами 96 інших загиблих у т.зв. Іловайському котлі було привезено до дніпропетровського моргу. Був упізнаний родичами та похований 10 вересня 2014 року.
Віталію було 44 роки. Залишив по собі трьох дітей.
Героя поховали 10 вересня на Сухоярському цвинтарі у Білій Церкві. 10 вересня делегація з Корсунщини їздила в Білу Церкву на поховання Віталія Коломійця, який загинув в Іловайському котлі. Цей воїн-герой мав глибоке родинне коріння на Корсунщині. Його мама Тамара Андріївна родом із Стеблева, вчитель за професією, нині – на заслуженому відпочинку, кожне літо проводить у рідному краї. Батько Валентин Павлович – був родом із Сухин, полковник запасу, помер три роки тому, похований у Стеблеві.
Білоруський фотограф Олександр Васюкович створив фотопроект про війну на Донбасі, точніше про її особистостей, хлопців, які там воювали. На фото можна побачити бійця із позивним «Танкіст» – це свободівець із Білої Церкви Віталій Коломієць.
Указом Президента України № 892/2014 від 27 листопада 2014 р., нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).
14 жовтня 2014 р. члени виконкому Білоцерківської міської ради підтримали проект рішення про присвоєння звання Почесний громадянин міста Біла Церква Віталію Коломійцю.
Маламуж Олександр В’ячеславович («Рус»)
Народився 18 серпня 1985 року у Черкасах. Солдат резерву. Стрілець. Служив у 2-му батальйоні спеціального призначення НГУ «Донбас».
Дата та місце загибелі: 29 серпня 2014 року, с. Червоносільське, Амвросіївський район, Донецька область.
Ранком 29-го серпня 2014 року, під час виходу т.зв. «зеленим коридором» з Іловайського котла, їхав у кузові броньованої вантажівки КАМАЗ у складі автоколони батальйону «Донбас» по дорозі з с. Многопілля до с. Червоносільське. Коли КАМАЗ вже в`їзджав до с. Червоносільське, по ньому вистрілів російський танк. Кабіну вантажівки розірвало, а потім здетонував боєкомплект у кузові. Тіло знайдено Місією «Евакуація – 200».
16-го жовтня 2014 р. тимчасово похований на Краснопільському цвинтарі м. Дніпропетровська, як невпізнаний герой. Був упізнаний за тестами ДНК. Перепохований 25 березня 2016 р у м. Черкаси. Батьки не визнають результати тесту ДНК.
Нагороджений Почесною відзнакою «За заслуги перед Черкащиною» (посмертно).
Нагороджений пам’ятним знаком “За заслуги перед містом Черкаси” (посмертно).
Малиш Віталій Васильович
Народився 2 червня 1991 року у с. Павлівка Перша Тальнівського району. Солдат – снайпер 51ої механізованої бригади.
Дата та місце загибелі: 29 серпня 2014 р.,
Загинув 29-го серпня 2014 р. с. Чумаки, Старобешівський район, Донецька область під час виходу з Іловайського котла т.зв. «зеленим коридором». 14-го вересня 2014 р. тіло було знайдено пошуковою групою Місії «Евакуація-200» («Чорний тюльпан») у полі в урочищі Червона Поляна неподалік від с. Чумаки й привезене у Запоріжжя. Упізнаний за тестами ДНК.
Похований у с. Павлівка Перша Тальнівського району.
Указом Президента України № 132/2016 від 8 квітня 2016 року нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).
Погорілий Віктор Сергійович
Народився 29 травня 1980 року у м. Звенигородка. Підполковник (посмертно). Заступник командира батальйону по роботі з особовим складом 93-я окрема механізована бригада.
Дата та місце загибелі: 29 серпня 2014 р., с. Новокатеринівка, Старобешівський район, Донецька область.
Посада: Заступник командира батальйону по роботі з особовим складом.
Загинув 29-го серпня 2014 року під час виходу з Іловайського котла т.зв. «зеленим коридором» на перехресті доріг з с. Побєда до с. Новокатеринівка поруч зі ставком. Загинув разом з значною частиною бійців 93-ї механізованої бригади, які доки що не опізнані (не ідентифіковані). Був ексгумований пошуковцями Місії «Евакуація-200» («Чорний тюльпан») 11-го вересня 2014 р. Впізнаний за експертизою ДНК.
Залишились дружина та двоє дітей.
Похований у с. Голубівка Новомосковського району Дніпропетровська область.
Указом Президента України № 436/2015 від 17 липня 2015 рокун нагороджений орденом Богдана Хмельницького III ступеня (посмертно).
Погорілий Олексій Валерійович
Народився 30 березня 1995 року у с. Ребедайлівка Кам’янського району.
Солдат. Старший стрілець 17-а окрема танкова бригада.
Дата та місце загибелі: 29 серпня 2014 р., с. Новокатеринівка, Старобешівський район, Донецька область.
Загинув 29 серпня 2014 року під час прориву танків бригади до с. Новокатеринівка збоку хутора Горбатенко. 2-го вересня тіло Погорілого О.В. разом з тілами 87 інших загиблих у т.зв. Іловайському котлі було привезено до запорізького моргу. Похований, як невстановлений загиблий у Запоріжжі на Кушугумському кладовищі. Перепохований у с. Ребедайлівка Кам’янського району.
Указом Президента України № 216/2016 від 18 травня 2016 року нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).
Ульяницький Олег Миколайович («Контра»)
Народився 7 липня 1968 року в с. Хмільна Канівського району. Солдат резерву. Стрілець 2-й батальйон спеціального призначення НГУ «Донбас».
Дата та місце загибелі: 29 серпня 2014 р., с. Червоносільське, Амвросіївський район, Донецька область.
Ранком 29-го серпня 2014 р., під час виходу т.зв. Зеленим коридором з Іловайського котла, їхав у кузові броньованої вантажівки КАМАЗ у складі автоколони батальйону «Донбас» по дорозі з с. Многопілля до с. Червоносільське. Коли КАМАЗ вже в`їзджав до с. Червоносільське, по ньому вистрілів російський танк. Кабіну вантажівки розірвало, а потім здетонував боєкомплект у кузові. 3-го вересня тіло «Контри» разом з тілами 96 інших загиблих у т.зв. Іловайському котлі було привезено до дніпропетровського моргу. Був упізнаний родичами та похований 13 червня 2015 року.
Похований на Південному кладовищі у Києві.
Указом Президента України № 546/2015 від 15 вересня 2015 року нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).
Ложешніков Володимир Іванович («Ест»)
Народився 23 травня 1962 року у м. Воркута, РРФСР. Солдат резерву (капітан міліції у відставці) Служив старшим оператором протитанкового взводу 2-й батальйон спеціального призначення НГУ «Донбас».
Дата та місце загибелі: 31 серпня 2014 р. (помер від поранень).
Брав участь у боях за Іловайськ (Донецька область), разом із бойовими побратимами потрапив у оточення. Перше легке поранення він отримав у Іловайську 18 серпня, а друге важке – 29 серпня в Червоносільському Амвросіївського району під час обстрілу російськими військовими. Помер об 11 годині ранку 31 серпня, в населеному пункті Кутейникове, вже перебуваючи у полоні. Тіло було кинуто росіянами на полі неподалік місця, де ночували полонені бійці батальйону « Донбас». 2-го вересня тіло «Еста» разом з тілами 87 інших загиблих у т.зв. Іловайському котлі було привезено до запорізького моргу. Був упізнаний родичами та похований 6 вересня 2014 року у с. Свидівок Черкаського району Черкаської області
Указом Президента України № 892/2014 від 27 листопада 2014 року нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).
Жайворонок Богдан Сергійович
Народився 24 червня 1982 року у м. Київ. У 1999 році закінчив ЗОШ І-ІІІ ступенів у селі Гордіївка Канівського району Черкаської області. Закінчив Дарницький технічний ліцей міста Києва. Разом з сім’єю переїхав до міста Остер Козелецького району. У 2001-2003 роках проходив строкову військову службу у військовій частині А 1766
Рядовий міліції батальйону патрульної служби міліції особливого призначення «Дніпро-1».
Дата та місце загибелі: 29 серпня 2014 р., с. Новокатеринівка, Старобешівський район, Донецька область.
24 липня 2014 року прийнятий на службу в органи внутрішніх справ на посаду міліціонера 4-го взводу 4-ї роти батальйону патрульної служби міліції особливого призначення «Дніпро-1». Загинув 29 серпня 2014 року під час виходу з оточення поблизу міста Іловайська Донецької області. Перебував у мікроавтобусі разом з бійцями батальйону «Миротворець». Не дивлячись на попередні домовленості про надання «гуманітарного коридору» колона українських військових потрапила під шквальний обстріл ворожої артилерії та танків. Після знищення автомобіля пересувалися пішки. У районі сіл Горбатенко та Новокатеринівка Старобешівського району Донецької області знову потрапили під обстріл у результаті якого боєць отримав смертельні поранення.
2 вересня 2014 р. тіло Жайворонка Б.С. разом з тілами 87 інших загиблих у т.зв. Іловайському котлі було привезено до запорізького моргу. Тимчасово похований на цвинтарі м. Запоріжжя, як невпізнаний герой. Був упізнаний за тестами ДНК. Перепохований 28 жовтня 2015 року на Краснопільському кладовищ у м. Дніпропетровську. Указом Президента України № 873/2014 від 14 листопада 2014 року орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).
Назаренко Дмитро Миколайович («Коваль»)
Народився 28 жовтня 1974 року у м. Кременчук Полтавської області.
Закінчив кременчуцьке ПТУ №7. У 1994 – 1995 рр. пройшов строкову військову службу (за деякими даними – на кордоні з Придністров’ям). Протягом останніх 11 років Дмитро жив в селі Михайлівці Канівського району Черкащини, де був відомий як громадський активіст, член козацького товариства «Канівський полк», що займався вихованням дітей-козачат, виявляючи неабиякий педагогічний талант. Також захоплювався художнім ковальством.
У червні патріотичні переконання привели козака-«майданівця» до лав БПСМОП «Миротворець» ГУМВС України в Київській області. Служив міліцонером-кінологом. Колеги згадують його, як завзятого бійця, що постійно прагнув удосконалювати свої навички, і не пошкодував власних коштів, щоб придбати оптичний приціл для свого кулемета… Брав участь у визволенні Слов’янська, боях бід Дзержинськом та Іловайськом
Загинув 29 серпня 2014 р. під час виходу з Іловайського котла на дорозі поміж с. Новокатеринівка Старобешівського району та хутором Горбатенко. 3 вересня 2014 р. тіло Назаренка Д.М. разом з тілами 96 інших загиблих у т.зв. Іловайському котлі було привезено до дніпропетровського моргу. Був упізнаний родичами. Похований у м. Кременчук Полтавської області.
Залишилися дві сестри та 16-річний син.
Указом Президента України № 747/2014 від 29 вересня 2014 року нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).
Тетяна Григоренко
