Президент Петро Порошенко підписав закон «Про освіту». Україна вперше на законодавчому рівні в сфері освіти закріпила серйозні гарантії захисту і вивчення української мови (здавалося б, пройшло стільки років?!). Саме тому, напевно, це викликало різку реакцію сусідніх країн (Угорщини, Румунії, Польщі та, звичайно, Росії), які, можливо, деяким чином вже звикли до неактивної політки України в цьому напрямку. Ще до підписання закону українським Президентом, вони закликали не підписувати цей документ, бо, на їхню думку, він суттєво обмежує права нацменшин в Україні.
day.kyiv.ua
«Ухвалення закону дозволить провести глибоку всеосяжну освітню реформу, яка підвищить якість освіти та конкурентоспроможність молодого покоління на ринку праці, — йдеться на сайті Президента України. — Він забезпечить реальні кроки до включення України до європейського освітнього простору. Глава держави наголосив, що закон підвищує роль державної української мови в освітньому процесі й забезпечує рівні можливості для всіх, бо гарантує кожному випускнику високий рівень володіння мовою, необхідний для успішної кар’єри в Україні».
Також Петро Порошенко підкреслив важливість неухильного дотримання при здобутті освіти гуманітарних прав національних меншин, які проживають на території України. «Україна демонструвала й надалі демонструватиме таке ставлення до прав національних меншин, яке відповідає нашим міжнародним зобов’язанням, перебуває в гармонії з європейськими стандартами і є взірцем для сусідніх країн», — наголосив Петро Порошенко. І звернувся до МЗС та Міносвіти — провести необхідні консультації з європейськими партнерами.
Але угорці, схоже, вже мали підготовлену реакцію і виступили з дуже різкими заявами. Причому це не просто заяви, це фактично погрози і шантаж. «Ми можемо гарантувати, що це боляче вдарить по майбутньому України. Угорщина буде блокувати будь-які ініціативи, вигідні Україні, у міжнародних організаціях, особливо в ЄС», — заявив у вівторок міністр закордонних справ Угорщини Петер Сіярто, назвавши рішення Петра Порошенка «ганебним».
Коли готувався номер, в Міністерстві закордонних справ нам повідомили, що вони поки опрацьовують якою має бути реакція України. Натомість відреагувала міністр освіти і науки України Лілія Гриневич: «Мене це надзвичайно розчаровує, бо дивно, що наші угорські партнери не можуть бути зацікавлені, щоб українські громадяни, зокрема угорського походження, також мали європейські перспективи. Україна не має наміру закривати школи з мовою викладання національних меншин, а лише хоче розширити викладання українською мовою в цих школах. Ми цим законом (і ми можемо це довести) не порушуємо наші міжнародні зобов’язання».
Так питання в законі чи це все-таки в політиці сусідніх країн, зокрема, поведінці Угорщини? Говоримо з народним депутатом IV—VIII скликань, колишнім віце-прем’єр-міністром з гуманітарних та соціальних питань, лідером руху «Рідна країна» Миколою ТОМЕНКОМ:
«В ПИТАННЯХ МОВ НАЦМЕНШИН НАША ДЕРЖАВА ДОСІ ЗАВЖДИ ЙШЛА НА ПОСТУПКИ ВСУПЕРЕЧ СВОЇМ НАЦІОНАЛЬНИМ ІНТЕРЕСАМ»
— Це давня проблема, пов’язана з тим, що Україна в різні часи, починаючи ще з Кучми, а особливо, за Януковича, будувала свою політику радше в інтересах національних меншин прикордонних держав, ніж в своїх інтересах. Відповідно за останні десятиліття накопичилося кілька серйозних питань, пов’язаних з тим, що українські правоохоронні структури нічого не робили під час достатньо агресивної політики сусідніх країн, зокрема коли масово видавалися паспорти нацменшинам в Україні. Йдеться і про Угорщину, і про Румунію, і в останні роки про Польщу, не кажучи вже, звичайно, про агресію Росії.
В питаннях мов нацменшин наша держава досі завжди йшла на поступки всупереч своїм національним інтересам. В результаті виникла парадоксальна ситуація, коли велика частина дітей представників нацменшин, які закінчують школи, не вміють читати і писати українською мовою. Відповідно вони не можуть здати ЗНО з української мови і літератури, а отже — не можуть брати участь у вступі до вищих навчальних закладів. Цей парадокс легко пояснювався, тому що значна частина дітей шкіл, насамперед угорських в Закарпатті, готувалися під виші в Угорщині. Ця країна давно вже доплачує за викладання угорської мовою, доплачує чиновникам. За останнє взагалі потрібно нести кримінальну відповідальність. Як це представники української влади, наприклад, голова облради по старих часах, чи мер, чи колишні посадовці отримують угорські стипендії чи якусь фінансову доплату? Виникає питання — чиї інтереси вони захищають?
Сьогодні новий закон просто оголив стару проблему, яка роками не вирішувалася. Що ми зараз маємо робити в цьому питання? Інформаційно донести до всіх, що з цим законом ніхто не забороняє в школах на територіях, де компактно проживають національні меншини, створювати окремі класи, факультативи, недільні школи чи в інший різноманітний спосіб вивчати мову чи пропагувати культуру нацменшин. Так, стоїть питання, що будь-яка школа в будь-якому регіоні повинна забезпечити знання української мови. І я вважаю, що це правильно, тому що діти будуть більш конкурентними. Тим більше, згідно з законом, існує певний перехідний період.
Наступний крок — потрібно розібратися з фактичним подвійним громадянством у частини наших громадян, представників нацменшин. Це питання так і не вирішилося, мали прийняти закон, але досі не прийняли. Ще наступний крок — це так званий мовний закон Ківалова—Колесніченка. Як відомо, Верховна Рада проголосувала за його скасування, але Президент його так і не підписав. Конституційний же статус цього «мовного закону» досі вирішується в Конституційному Суді. Я виступав як свідок з приводу неконституційності і порушення регламенту при ухвалення цього закону. У нас немає регіональних мов, у нас є українська мова і мови національних меншин. Поняття регіональної мови прямо суперечить ст. 10 Конституції.
Відсутність нормальної інформаційної політики і те, що мовним законодавством на користь України 26 років ніхто не займався, призвели до сьогоднішньої ситуації. Але ми також не можемо будувати свою політику в інтересах правих партій в Угорщині, Польщі чи Румунії. Я думаю, ми абсолютно спокійно можемо довести правомірність такої позиції в європейських структурах, якщо це буде потрібно, пояснивши, що кожний громадянин чи дитина, яка народилася і живе в Україні, закінчуючи школу, повинна знати українську мову.
«ВІДПОВІДНИЙ КОМІТЕТ ВЕРХОВНОЇ РАДИ ПОВИНЕН РОЗГЛЯНУТИ ПИТАННЯ ЩОДО ПЕРЕВИБОРІВ ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСНОЇ РАДИ»
— Чи є якісь відмінності в законі «Про освіту» для корінних народів України?
— В нашій Конституції міститься термін «корінні народи», хоча це давня наша дискусія в науковому середовищі. Я, виходячи з термінології саме в міжнародному праві, вважаю, що в повному розумінні до слова «народ» у нас можна віднести кримських татар. Корінний народ передбачає велику чисельність компактного проживання людей, знання і розвитку своєї мови і культури, наявність високої ступені самоорганізації, свого представницького органу і т.д. За всієї поваги до кримчаків чи караїмів їх точно можна віднести до корінних етносів. Інша ситуація з гагаузами, але за міжнародним правом їх також більше можна віднести до корінного етносу. Так от, по відношенню до корінних народів і етносів може бути трохи інша історія, але це не означає, що вони не повинні знати державну мову.
— Водночас, було звернення Закарпатської обласної ради, яка напередодні підписання Президентом закону «Про освіту» закликала його ветувати цей документ. Про що це свідчить?
— Якщо вести мову про голову Закарпатської облдержадміністрації Геннадія Москаля, то він взагалі призначений Президентом, але виходячи із його поведінки, він порушує закон «Про держслужбу». Факт залишається фактом — активну кампанію на підтримку угорських інтересів в Закарпатті проводить призначений Президентом чиновник. Це прямо суперечить його повноваженням. Щодо обласної ради, то тут є інша форма реагування. Відповідний комітет Верховної Ради повинен розглянути питання щодо перевиборів Закарпатської обласної ради. Або можна створити відповідну комісію у Верховній Раді, і якщо вона ухвалить рішення про систематичне порушення Закарпатською облрадою Конституції та чинного законодавства, то оголошуються перевибори. Не секрет, що коаліція в обласній раді Закарпаття — це угорські партії, БПП і колишні регіонали. Тому Президенту і владі потрібно реагувати, інакше це створить прецедент і небезпеку, коли і інші області захочуть прийняти відповідні заяви.
«НАМ ПОТРІБНО ВИЗНАЧИТИСЯ: АБО МИ УХВАЛЮЄМО ЗАКОН ПРО ОКУПАЦІЮ, АБО ХОЧА Б ПРО РЕІНТЕГРАЦІЮ»
— Як ви вважаєте, наскільки є реальним і може бути дієвим інструмент миротворців ООН на Донбасі, чого домагається українська влада?
— Історія з миротворцями може розглядатися як один з інструментів вирішення питання. Але позиція, що це єдиний надійний механізм, який нас врятує, є неправильною. Цілком очевидно, що інструмент миротворців більше є інструментом замороження конфлікту, ніж вирішення проблеми. Якщо він хоч частково дасть можливість зупинити втрати і військові дії на Донбасі, то звичайно його можна застосовувати. Разом з цим, ми повинні розуміти, що Росія сьогодні вже працює над доктриною класичних миротворців. А це відповідні підрозділи під егідою ООН для зупинки громадянської війни і, зазвичай, раніше не йшлося, щоб ці миротворці діяли як інститут зупинки агресії іншої держави. Росія же, як відомо, гне свою лінію, що в Україні громадянська війна, а отже миротворців потрібно розмістити на лінії розмежування і для охорони представників ОБСЄ. Це велике зло для нас.
Наша доктрина передбачає іншу концепцію, але вона досі не представлена, адже за словами представників влади, тривають консультації з країнами-партнерами. Треба бути обережним в цьому питання, бо росіяни грають дуже підло. Зараз навіть ззовні виглядає так, що вони свою концепцію вже представили, а ми ще ні. Також потрібно враховувати дієздатність приймати спільні рішення Радбезом ООН, де США, Великобританія, Франція — за нас, Росія — проти, а з Китаєм невідомо. Наприклад, в питанні резолюції про український статус Криму і засудження російської окупації Китай підтримав позицію Кремля.
Без стратегічного бачення і серйозних програм щодо Донбасу нам складно буде сподіватися на успіх, навіть якщо ми залучимо миротворців. На сьогоднішній день у нас немає жодного законодавчого акту, який би врегульовував питання окупованих територій. Нагадаю, що закон «Про особливості місцевого самоврядування в Донецькій та Луганській областях» був прийнятий на три роки — його термін вийшов 16 вересня 2017 р. І фактично жодна норма цього закону не була виконана. Сьогодні де-юре у нас триває АТО, з якої випливає що група терористів захопила чималі території і вже четвертій рік ми не знаємо що з ними робити. Це абсурд. Нам потрібно визначитися: або ми ухвалюємо закон про окупацію, або хоча б про реінтеграцію, щоб визначити хоч якісь принципи в цьому напрямку.
«ХВОРОБА КУЧМИ ТА ЯНУКОВИЧА, ЯКІ ДУМАЛИ, ЩО ПРИЙШЛИ НАВІЧНО, НІЯК НЕ ВИВІТРИТЬСЯ З ГОЛІВ НАШИХ ПОЛІТИКІВ»
— Великий резонанс викликало весілля старшого сина генпрокурора країни Юрія Луценка, на якому зібрався весь політичний бомонд країни. На журналістів, які намагалися зафіксувати захід, напали працівники УДО. Як би ви в цілому прокоментували цю ганебну ситуацію?
— Це свідчить про невмирущість провладної ментальності незалежно від того, яку партію представляє той чи інший політик. Приналежність до клубу фанатів Мамони досі перемагає. Влада настільки засмоктує, що бажання скористатися її благами поширюється не тільки на попередню політичну верхівку, а й на нинішню і взагалі всі влади в Україні. Я не розумію такого масштабу святкування. А ще, чесно кажучи, я в шоці від наших представників УДО. На них в наступному році в бюджеті планується збільшити фінансування на 182 млн грн. Я подивився на їхню фізичну форму, то це просто ганьба для України. Якщо у нас в правоохоронних органах всі такі працюють, які животами штовхають журналістів, і в яких інтелектуальний рівень просто «зашкалює», включаючи керівництво, тоді про що тут говорити. Коли ми ще спілкували з Президентом, я йому казав, що найбільшою ганьбою в кадрових питання є призначення Гелетея і Гонтарєвої. Професіоналізм і моральність в даному випадку абсолютно не діють, зокрема через це ми і припинили співпрацювати. Це ментальний вирок владі. Вони навчилися говорити слова, що вони інакші, слова про моральні цінності, але насправді в питаннях грошей, влади і самохизування вони нічим не відрізняються від попередників.
— До речі, Юрій Луценко проявився і в 17-ту річницю вбивства журналіста Георгія Гонгадзе, коли знову засвітився на заході Кучми—Пінчука YES і люб’язно потиснув руку другому президенту України.
— Це приклад того, коли політики знаходячись в опозиції кажуть і роблять одне, а коли приходять до влади, роблять все навпаки. Вони вважають, що сьогодні для них важливіше будь-якою ціною утриматися при владі і зробити своїми союзниками всіх, навіть тих, хто ще вчора були для них начебто ворогами. Це біда. Тут можна згадати Нобелівського лауреата Габрієля Гарсія Маркеса, який латиноамериканським диктаторам казав, що насититися владою неможливо, але завжди потрібно пам’ятати, що наступить день без влади. Політикам в Україні також можна подарувати плакати з таким написом. У мене таке враження, що хвороба Кучми і Януковича, які думали, що прийшли навічно, ніяк не вивітриться з голів наших політиків.
«ВАЖЛИВО, ЩОБ ОРГАНІЗАЦІЄЮ АЛЬТЕРНАТИВНОГО МАЙДАНЧИКА ФОРУМУ YES ЗАЙМАЛАСЯ ДЕРЖАВА»
— Наскільки є реальною ініціатива голови Комітету Верховної Ради у закордонних справах Ганни Гопко і інших депутатів створити альтернативний до форуму YES майданчик, на якому зможуть зустрічатись провідні політики, дипломати, бізнесмени, громадянські активісти та експерти?
— Альтернативний майданчик потрібно було створювати ще давно. Але у нас поки так виглядає, що нинішні керманичі, зокрема і Президент, підтримують існуючий майданчик YES. І показово, що значна кількість людей, яка використовувала антикучмівську риторику, а сьогодні використовує і антипорошенківську риторику, при цьому знаходиться в рамках фракції БПП (це не тільки народні депутати, а і грантові демократичні експерти), радісно фотографуються на цьому заході. Коли я читаю їхні пости про те, що потрібно боротися із корупцією, що потрібна нова політична еліта, а потім бачу їх на заходах Пінчука, то мене вже непокоїть не стільки подвійна мораль покоління Порошенка—Луценка, скільки моральна ерозія цієї частини молодого покоління. Якщо вони отримали гранти або якісь інші гроші, щоб прийти і засвітитися з людьми, яких вони критикують, то це ще більша біда. Тому я за те, щоб ті люди, які добре розуміються в геополітиці і знають як правильно просувати міжнародний імідж України, створили інший формат презентації України. Тим більше, в бюджеті МЗС передбачені кошти на просування міжнародного іміджу України. Важливо, щоб організацією такого майданчика займалася держава, а не якийсь окремий олігарх, який прагне визначати правила гри.
Іван КАПСАМУН
