Вони загинули на Євромайдані, відстоюючи права і свободи свого народу. Все почалося в листопаді 2013 року – коли на майдан Незалежності в Києві вийшла з протестом проти призупинення підписання угоди про асоціацію України з Європою молодь. А пізніше тисячі українців, протестуючи проти силового розгону студентів. Протягом зими 2014-го прибічники режиму Януковича розстріляли сотню протестувальників, семеро із них черкащани. Серед загиблих був і 36-річний Андрій Черненко. Тоді він щойно повернувся з Нідерландів, де тривалий час проживав з дружиною та маленькою донечкою.
Не стримуючи сліз, мама Андрія довго вдивляється в фотографію на меморіальній дошці в школі, де навчався її старший син. Юнак не був відмінником, та мав неабиякі здібності до трудового навчання, згадує його викладач Валерій Конавець.
Щира посмішка Андрія назавжди запам’яталась його вчителям. Абсолютний оптиміст завжди радів життю та обожнював техніку.
Уже в дорослому віці Андрій отримує вищу освіту інженера-технолога в Національному транспортному університеті. Разом з дружиною – дипломатом – їде жити до Нідерландів. В Україну сім’я повертається вже з донечкою. Вперше на майдан виходить 30 листопада. Відтоді буває там щовечора.
Торік на фасаді його рідної школи встановили меморіальну дошку. Нині тут власними силами облаштовують стіну пам’яті героя України. Для цього збирають по дрібкам всю інформацію про нього.
Поховали чоловіка на батьківщині його батьків – в Гребінці, Полтавської області. Посмертно він нагороджений орденом «Золота Зірка» та медаллю «За жертовність і любов до України». А ще Андрію Черненку присвоєно звання «Герой України».
