Сміла, на мою суб’єктивну думку, – місто, неприязне до людей, а до молоді – то й поготів.
За три місяці безперервного протистояння з комунально-владними структурами, паралельно спостерігаю за життям у Смілі. На мою суб’єктивну думку, молоді в місті практично немає. За час, який я провела тут, майже не бачу знайомих. Бо їх просто немає: вони давно виїхали. Найстарші в місті зараз, напевно, – одинадцятикласники. На вихідні та канікули зазвичай заїжджають сміляни-студенти, які навчаються в інших містах. І, здається, чим старші стають, тим рідше приїжджають. Ті, хто після завершення навчання повертаються до Сміли, – це просто «музейні експонати», камікадзе.
Є також ті, хто приїхав до Сміли після народження дітей, щоб бути ближче до батьків, які можуть підстрахувати з малечею. Особливої радості від життя в Смілі в їхніх очах я не бачу. Вони, звичайно, намагаються жити так, як жили за межами Сміли, тобто організовувати своє дозвілля, займатися спортом тощо. Але, здається, своїм запалом тут усіх шокують. Бо вони прагнуть якщо займатися спортом, то викладатися наповну, але тут «так не заведено». Тут достатньо просто «ходити» на заняття. І коли вони просять посилити навантаження, щоб якось розвиватися, то ловлять на собі гнівні погляди тих, хто прийшов сюди просто, щоб бути серед людей. От скільки в Смілі танцювальних шкіл для молоді, ну так, щоб 18+? Які танцювальні напрямки дорослим можна опанувати, крім бальних і східних танців? Ну чоловікам, може, брейк-данс, але не знаю, як там із дорослими групами. Добре, що хоч фітнес-індустрія почала розвиватися, відкрився басейн.
Похід у кіно, на мою думку, – це взагалі мандрівка в минуле. Це я, зокрема, про афішу, яка має закликати відвідувачів. Ну це добре, що є ілюстратор в кінотеатрі, який виготовляє афіші. Але це вже ретро, як на мене. Ну от чесно, навіть не чіпляє погляд. І не заманює навіть вартість квитка – 10 гривень. На мою думку, чіпляти таку афішу – це наче писати під трафарет або на друкарській машинці. Це вже минуле. Його треба пам’ятати, але жити цим у ХХІ столітті якось уже дивно.
А парк культури та відпочинку… Ну це ж просто. Ні, туди, звичайно, дісталася цивілізація. Там, звісно, відбуваються роботи, і це помітно. Улітку там чудово організоване дозвілля. Є батути, атракціони, прокат автомобілів для дітей, чай-кава-морозиво. Ну і ще, звичайно, зелено. Але от зараз, коли вдень сіро, а не сонячно, як влітку, та ще зайти за напівзруйнований літній кінотеатр… Тут, здається, вистояти можуть тільки затяті оптимісти. Від місцинки так і віє депресією. Бо враження – гнітючі. Здається, що знаходишся не в парку культури та відпочинку, а в зоні відчуження, хоч, на щастя, ніколи там не була.
А вечори в місті… Годині так о 19-й, наприклад, на вулицях стає просто моторошно від того, що порожньо. Усі після роботи хутко купили продукти в магазині й розбіглися по домівках. Все. Місто засинає. У Черкасах я запросто можу вийти з дитиною зустрітися з подругами після 19-ї. А тут якось надвір увечері не тягне)))
А тут ще й цитата завідуючої ДНЗ №2 Нелі Чорнай із відомого вже репортажу «Української правди» про Смілу на очі потрапила: «Смела все дальше депрессирует. Люди вечером на улицу не выходят. Моя дочка Маруся говорит: «Мама, ну почему же здесь так скучно жить?!».
Ну все, тепер вся країна дізналася, як тут кисло.
Я теж часто маму запитувала, чому після того, як я закінчила школу, життя в Смілі наче змінилося. Мама відповідала, що не змінилося, просто я вже тут рідко буваю, і мені здається, що життя зупинилося.
Зараз, коли я почала своє протистояння із комунальниками і майже не виїжджаю з міста, знову поставила мамі це запитання. Мама припустила, що так здається через те, що я тут не працюю. Я спершу погодилась, але тепер замислилась над тим, що вже понад півтора року не працюю, бо перебуваю у відпустці по догляду за дитиною, однак в Черкасах чомусь в мене такого відчуття не виникає.
А тепер мені здається, що в Смілі просто увімкнули систему самознищення. Тут елементарно навіть з вікна визирнути не можна: як не гаражі тулять, так решітки дощової каналізації крадуть, вуличні ліхтарі як і коли завгодно то вмикають, то вимикають, автомобілі просто у вікнах паркують… Молоді немає, школярі теж не сьогодні-завтра роз’їдуться, а старших якось дотиснуть. Що вам ще треба? Опалення вимкнути? Воду? Електроенергію? Зарплату не видавати місяцями? Тарифи зробити найбільшими в країні? Вартість проїзду самовільно підвищити? А чому 4,50? Хоча хотіли ж, правда, 5,52. Не дали. Чому не 10 відразу? Щоб із рештою водіям не морочитися? Влада вже не знає, що б таке утнути, як ще закрутити гайки, а вони все живуть і живуть… І не скиглять навіть. Може, ще Тясмин висушити? Раніше ж поселення виникали поряд із водоймами. Може, забрати водойму, то й міста не стане?..
Тетяна Бойко, журналіст, допис у фейсбуку
