У Черкасах діє спілка прихильників бойового гопака. Ентузіасти, об’єднані цим проектом, зберігають народні таємниці нашого і передають їх маленьким городянам. Керує спілкою Олександр Проценко (на фото – зліва).
– Розкажіть, будь ласка, про себе і про бойовий гопак.
– Почалося усе з того, що мені захотілося, аби мій син Юрко опанував якесь мистецтво бою. Я почав спілкуватися із знайомими, аби визначитися, куди його краще віддати. Скоро почув, що є таке мистецтво, як бойовий гопак. Я зацікавився і розпочав пошук інформації. Спочатку я знайшов сайт центральної школи бойового гопака. Там дізнався, що колись представний цього бойового мистецтва був і у Черкасах. Але з першої спроби справа започаткування бойового гопаку не пішла. Згодом до Черкас приїхали представники київської школи і провели відкрите заняття. Призначили відповідального — це був Юрій Палієв. Він очолив, як кажуть, нову хвилю. Проведені семінари захопили нашу патріотичну молодь: хлопці зацікавилися і включилися в роботу, організувавши свою групу. У 2012 році до цієї групи додався мій син. У мене в той час були проблеми зі здоров’ям,і я після розмови з Юрієм обрав для себе бойовий гопак в якості системи реабілітації. Згодом на співбесіді з Володимиром Степановичем Пилатом, засновником бойового гопаку, президентом міжнародної федерації бойового гопака, отримав пропозицію очолити в Черкасах спілку прихильників цього мистецтва. Потім ми створили відповідну організацію і почали популяризувати цей напрям в Черкасах.
– Що відбулалося після створення організації?
Ми працюємо вже третій рік. Починалося усе з дітей. Спочатку до нас прийшло троє, потім п’ятеро. У минулому році у вересні у нас було десять осіб, а два дні тому ми ходили у триденний пішохідний похід “характерницькі практики”, в якому прийняли участь 22 дитини.
Ми пішли від села Чубінці до Думанців, Нечаївки і Вергунів. Наймолодшому учаснику було 8 років, найстаршому 13. Крім того у нас є група старших хлопців, з якими працює окремий тренер, але він більше тяжіє до вільного стилю боротьби.
– Яким Ви бачите розвиток вашої організації?
– Найголовніша мета нашої роботи — це популяризація здорового способу життя. Наше гасло: “здорові діти — здорова нація”. Крім того, хочемо прищепити дітям відповідальність, почуття поваги до старших і до нашої Батьківщини. Ми займаємося веслуванням, плаванням, системою виживання в походах.
– Чим для Вас є бойовий гопак: спорт, духовна практика, світогляд, чи щось інше?
– Зараз — це для мене спосіб життя. Я ношу чуба, сережку, я постійно одягаю вишиванку, своїм виглядом показуючи дітям, що народні звичаї — це гарно, красиво, це в кінці кінців нормально!
– Здається, зараз Ви в тренді?
– Так, можливо, але це мій спосіб життя. Я не вживаю алкоголь і на дух не переношу п’яні компанії. Коли не труїш свій мозок, світ розкривається настільки, що знаходиш для себе багато інших цікавих речей. До нас приходять люди на заняття не лише з бойового гопака, а й з веслування, плавання, загартування. Вправи на воді дають можливість оздоровитися. Не обов’язково виїжджати на море: у нас є усе своє! Якщо відпочивати у нас, організм не потребує акліматизації, а це важливо для здоров’я. Діти, які відвідують заняття з бойового гопака, взимку не хворіють, чого не скажеш про тих, хтоїздив на море.
– Хто Вам допомагає в реалізації проекту?
– Особливої підтримки ми не маємо. Невеличка допомога інколи надходить, але суттєво вона на стан справ не впливає. Заняття в нас платні — і це допомагає триматися на плаву. Ми робимо все за рахунок власного ентузіазму, але надіємось, що все ж таки прорвемося!
– Наскільки Ви наближені до характерництва?
– Я відвідую Українську Православну Церкву. У нас дуже хороші хороші стосунки із отцями. Я періодично ходжу на служби. Ми опанували майстерність ходіння по вугіллю. У нас є негласний список вмінь, які необхідні для характерника. Це певні стихії, які має опанувати характерник. Для опанування більш високих духовних практик треба мати вчителя. Самостійно до цього дуже важко дійти. У нас є вчитель Володимир Пилат, який хоче передати знання, але поки що не бачить таких учнів, які вже готові сприймати їх. У останньому поході ми старалися дати дітям можливість відчути сили природи. Ми проводимо багато корисних вправ, що зміцнюють тіло і дух наших учнів: діти у ходять по розпеченому вугіллю, взимку на Водохреща купаються в ополонці.
– У батьків, мабуть, виникає питання: наскільки безпечно дитині ходити по розпеченому вугіллю?
– Це абсолютно безпечно, бо за церковними канонами дитина до 7 років є чистою, тобто не має гріха. Тому ми бачимо, що діти до цього віку спокійно проходять по вугіллю. Дорослим перед цим необхідно звернутися до Бога, щоб отримати прощення своїх гріхів. Людина, яка свідомо йде на це випробування і кається в своїх гріхах, проходить через вугілля неушкодженою. Крім того, після ходіння по розпеченому вугіллю в людині активізуються внутрішні енергії тіла, які охороняють від хвороб. Ми часто стаємо свідками самозцілень організму.
– Які у Вас плани на літо?
– Планую розпочати наступний проект. Проекти з веслування, плавання, загартування ми реалізували. Проект школи бойового гопака активно працює. Наступний наший крок — етнографічний комплекс. Ми плануємо на історичному місці створити курінь руками учасників: дітей, молоді — усіх, кому це буде цікаво. Ми плануємо звести за традиційними технологіями історичні будинки та інші об’єкти: кузню, гончарню, столярню. Зараз ми розшукуємо таку ділянку. Надихнув мене на це історичний комплекс у селі Бузова. Хотілося б створити міні-січ — своєрідний козацький хутір, де можна буде таборитися з дітьми, проводити навчання та долучення до традицій.
