Майже 900 років керамічній писанці, представленій в експозиції Черкаського міського археологічного музею. Це найдавніша і єдина в експозиції музеїв області писанка такого типу з Черкащини. Пам’ятку давньоруського періоду знайшли на Корсунщині, до археологів вона потрапила у 2010 році.
“Керамічну давньоруську писанку ХІІ-ХІІІ ст. знайшли на городі в селі Сахнівка Корсунь-Шевченківського району, метрів за 200 від підніжжя городища Дівич-гора, яке, як вважають, було феодальним замком одного з київських князів. Писанка зроблена з кераміки, вкрита поливою, оздоблена орнаментом, характерним для таких писанок. Усередині – шматочок глини, який торохкотить, – розповів “Рідній Черкащині” директор ЧАМ, археолог Михайло Сиволап. – Цей тип пам’яток дуже добре відомий археологам. А от у інших музеях Черкащини таких писанок немає, хіба що кілька фрагментів. Ця – єдина ціла”.
За словами археолога, в давньоруські часи такі писанки створювалися майстрами-ремісниками. А от такий народний звичай, як писанкарство – у значенні розпису пташиних яєць символами і візерунками, в ті часи навряд чи вже існував. Утім, створення керамічних орнаментованих писанок стало його початком.
“Справді, орнаменти на українських писанках дуже древні, але “суміщення” цих орнаментів із великоднім яйцем тоді лише починалося, – зауважив Михайло Сиволап. – Остаточно цей процес завершився пізніше, протягом середніх віків, коли язичницькі за своїм походженням малюнки перекочували на християнську писанку, частково християнізувавшись. Бо початково у християнстві це були просто фарбовані великодні яйця. На цій писанці ми бачимо зовсім не той орнамент, до якого ми звикли, але це реальність того часу”.
Керамічні писанки зникли після навали ординців у ХІІІ ст. Вочевидь, через те, що багато ремісників загинули під час татаро-монгольської навали. Нашестя було страшною бідою і втрати наших земель були величезні. Ту кількість населення, яка жила тут до Батия, Україна відновила тільки через 400 років. А Київ – аж у 19 столітті.
Дві писанки періоду Київської Русі, приблизно періоду ХІ-ХІІІ ст. з фондів археологічного музею Львівського університету імені Івана Франка
Загалом, як розповів Михайло Сиволап, християнство на землях нинішньої України з’являється з І ст. нашої ери, а Черкащини – не пізніше ІV ст. н.е. Свідченням цього можуть бути, зокрема, такі факти. У могильнику черняхівської культури “Черкаси центр” (ІV – початок V ст. н.е.), дослідженому на місці ТРЦ “Хрещатик-сіті” в Черкасах, 3% поховань здійснено у випростаному на спині стані, головою на захід (язичники на північ) і без поховальних дарів (на відміну від язичників), найвірогідніше, за християнським обрядом.
Черняхівська культура – це матеріальне відображення готської держави Ойум, котра утворилася внаслідок завоювання готами різноетнічних племен (слов’яни, скіфи, алани, фракійці, фіно-угри) на території тодішньої України. Самі готи складали близько 15% населення цієї держави і жили, переважно, у Лукомор’ї – у “луці моря” (вигин берега) в нинішніх Одеській та Миколаївській областях. Там подібні поховання складали вже 30-40%, адже відомо, що готи прийняли християнство, як і багато інших надбань цивілізації, з Римської імперії. Їхній єпископ Вульфіла (народжений на землях України син римських полонених) відомий тим, що був учасником ІІ Вселенського собору та переклав частину Євангелія готською мовою.
Саме з християнством і Святим письмом прийшла до нас писемність, свідченням чого є знайдені археологами писала, зокрема, з могильника в Черкасах та поселення того ж часу біля села Благодатне Золотоніського району. Також свідченням поєднання у давнину цих процесів є візантійська фібула VІ ст. н.е. (з експозиції Черкаського археологічного музею), на котрій присутній напис грецькою мовою і прямий грецький православний хрест.
