www.unian.ua
Перші ТВ-сюжети з таборів біженців шокують.
… Жителі Слов’янська, які беруть матеріальну допомогу, їжу і одяг від волонтерів, патріотів України, заселяються в їх будинки і квартири, на камеру відкрито говорять, що підтримують терористичні організації ДНР і ЛНР і не вважають Україну країною. Що коїться в головах біженців зі Сходу, чому вони не їдуть в Росію і чи не отримаємо ми критичну масу сепаратистів у містах, які добродушно прийняли переселенців?
Про це журналісти поговорили з групою українських волонтерів “Станція-Харків”, які дбають про біженців і кожен день спілкуються з представниками бурхливого Сходу.
Євгенія Левінштейн, 48-річна харків’янка із групи “Станція-Харків”, працює автором-упорядником дитячих хрестоматій, але зараз головне її турбота – біженці. Разом з однодумцями вона щодня приймає, розселяє і забезпечує всім необхідним до двадцяти сімей з Сходу.
depo.ua
“Складні у них настрої, – зізнається Євгенія Левінштейн. – Наприклад, деякі налаштовані категорично проти дій української армії, дивляться на нас насторожено. Але буквально через тиждень починається позитивна динаміка – люди опиняються в інших інформаційних потоках, вони своїми очима бачать, що ті “фашисти”, про які їм вела мовлення пропаганда, роблять їм тільки добро. Несуть одяг, їжу, піклуються і підтримують. Руйнується картинка, вони починають розуміти, що ми їм не вороги, а друзі, що ми громадяни однієї країни. Був випадок – ми забрали парочку молодих людей, вони стояли просто на трасі – не знали куди їхати, не було ні копійки грошей. З розмови стало зрозуміло, що це люди зі Сходу, з кола сепаратистів. Подивившись на Харків та його мешканців своїми очима, вони повністю змінили свою думку. Кардинально змінили. Тепер вони за Україну. Кілька жителів Слов’янська зараз працюють в нашій групі волонтерів, вони допомагають своїм землякам”.
Нещодавно активісти “Станції-Харків” святкували повноліття хлопця-переселенця. У колишній піонер-табір, де поселили біженців зі Сходу притягли кілька великих тортів, прикрашених полуницею, малиною і черешнями. На фото – сам винуватець свята – усміхнений хлопчина з молоденькою дівчинкою. Вони познайомилися вже в Харківській області. Любов.
“Не треба думати, що всі хто їдуть – сепаратисти, – підкреслює Левінштейн. – Наприклад, з Краматорська прибуває багато людей, які за єдину Україну. Але взагалі, ми з переселенцями не говоримо про політику, поки вони самі не починають таких розмов. Розумієте, з ними зараз треба дуже обережно, як з дітьми. Зруйнувати їх міфи про Україну, створені пропагандою, можна тільки теплом і турботою. Що ми і робимо. Багато хто після цього реабілітаційного періоду починають працювати.
– Не боїтеся, що ті, кому ви сьогодні допомагаєте, завтра будуть захоплювати ваші адміністративні будівлі і встановлювати російські прапори?
– Не боюсь. Страх – це те, чого хоче домогтися від нас пропаганда північного сусіда. Змусити нас боятися один одного. Але зрозумійте, зараз у нас є шанс буквально по шматочках склеїти України – показати, що ми єдиний народ, що ми готові допомагати один одному. Не сидіти в Інтернеті, не постить коментарі, не лаяти один одного, а своїми руками, діями і турботою зруйнувати пропаганду. А якщо говорити про те, що ці люди вийдуть на площі… Знаєте, я їх скоро сама виведу під українськими прапорами. Бо держава нам практично не допомагає, все тримається на волонтерах. Україна, її влада мають довести, що самі люблять своїх громадян. Тоді ті дадуть відповідь взаємністю.
