Про велику кількість потенційних кандидатів у президенти, технічних та проолігархічних кандидатів, рівень презентативності майбутнього президента та гальмування обрання нового складу ЦВК розповів гість Politeka Online Микола Томенко, лідер партії “Громадський рух “Рідна країна”.
Про балотування Онищенка у президенти
Це сумна історія. Якщо загально проаналізувати те, що відбувається, можна дійти висновку, що з різних боків – і владою, і опозицією – готується така собі клоунада, буфонада, ерзац президентської виборчої кампанії. По-перше, фантастична кількість абсолютно лівих людей, які не асоціюються зі стратегічним баченням України.
Якщо взяти Онищенка, то він фінансово співпрацював та вирішував питання для режиму Януковича, потім – для режиму Порошенка, а тепер він розповідає, як займався політичною корупцією в Україні. Для нього участь у президентській виборчій кампанії – це, з одного боку, піар, а з другого – одкровення про теперішній злочинний режим. Сенс президентської виборчої кампанії трохи в іншому – запропонувати стратегію розвитку країни, команду, яка могла б її здійснити, щоб політичної корупції та злочинного режиму не було.
Якщо ви учасник злочинного режиму, то вам президентські вибори треба обходити десятою дорогою.
У нас, за статистикою президентських кампаній, найсумніша історія була у 2004 році. Тоді було зареєстровано 26 кандидатів, а залишилося, здається, 24. Найспокійніші вибори були в 1991 році, коли було шість кандидатів у президенти. Якщо так піде, може бути встановлено рекорд за чисельністю, тобто зареєстровано більше ніж 25 кандидатів.
Це поганий рекорд. Зазвичай ідеться про 2-3 серйозних альтернативи. Є багато клоунів. Зрозуміло, що він десятий помічник якогось міністра, а цей міністр, щоб почуватися пафосно й значимо, виставляє свого кандидата. Той кандидат десь на побігеньках у якогось олігарха. Наші олігархи висуватимуть по кілька кандидатів. Від Ахметова буде кілька кандидатів, від Коломойського, від Фірташа, Льовочкіна, Пінчука.
Про можливі перемовини Тимошенко з Коломойським
Тимошенко точно не буде представляти олігархів. Смішно, щоб системні кандидати, які мають вагу та статус, домовлялися з кимось одним. Насправді олігархи з ними домовляються, щоб упевнено почуватися. Я маю на увазі тих кандидатів, які здебільшого набирають невелику кількість голосів, тобто їх спеціально готують проти якогось кандидата.
У Ляшка, наприклад, одна функція, у Зеленського – інша. Усі прекрасно розуміють, що ці люди точно не є серйозними гравцями на президентській виборчій кампанії.
Можливо, серед таких, що наберуть найбільшу кількість голосів, якщо будуть балотуватися – Зеленський та Вакарчук, порівняно з десятим ешелоном, які будуть просто політичними собачками олігархів. Таке кількісне засилля для гри олігархів, напевно, цікаве, також цікаве для електоральної історії, але для України воно погане. Уявіть: ми намагаємося зробити свідомий вибір. Бажано заборонити політичну рекламу, особливо на президентських виборах, бо на них мають іти люди, про яких ми все знаємо. Нам важливо почути, що вони конкретно запропонують для країни, з ким та як вони це робитимуть.
30 днів виборчої кампанії щодня ми чуємо презентації, дискусії кандидатів у президенти. Якщо буде 25 кандидатів, то як ми їх поділимо, як організуємо ці дебати. Це буде цирк, який може дорого коштувати. З одного боку, він може перерости у війну. Уявіть собі ситуацію, що така велика кількість людей балотуються, у другий тур зайдуть випадкові люди, які матимуть не найвищу підтримку суспільства, голоси буде розтягнуто.
