Надзвичайно цінним історичним джерелом з історії Золотої Орди та прилеглих земель у ХІІІ ст. є твір італійського монаха-францисканця, місіонера і мандрівника Джованні да Плано дель Карпіні (бл. 1182–1252) “Historia Mongalorum quos nos Tartaros appellamus” (“Історія Монголів, званих нами Татарами”).
Автор народився в Умбрії (Центр. Італія) в містечку Пьян-дель-Карпіне, за яким і отримав прізвище. Став ченцем католицького ордену францисканців. У 1245–1247 рр. був посланником (легатом) папи Інокентія IV до Монгольської імперії, де мав передати ханові папську буллу, в якій дорікав войовничим кочівникам за вторгнення у християнські землі та закликав їх прийняти істинну віру.
Плано дель Карпіні вирушив у дипломатичну мандрівку до Центральної Азії разом із своїм собратом по ордену Бенедиктом Поляком. Їх шлях пролягав через Чехію, Польщу, Русь. У описі перебування монахів-посланців на київській землі деякі історики і краєзнавці помилково вбачають першу згадку про Черкаси (!?). Мова йде про наступний епізод:
“Отже, влаштувавши всі ці справи в Києві, на другий день після свята Очищення Нашої Владичиці, ми на конях тисячника і з провідниками поспішно вирушили з Києва до інших варварських народів. Ми прибули до якогось селища, на ім’я Канов (Канів – Авт.), яке було під безпосередньою владою Татар. Начальник же селища дав нам коней і повожатих до іншого поселення, начальником якого був алан на ім’я Міхей, людина, сповнена всілякої злоби і підступності. Саме він сам послав проти нас в Київ деяких своїх охоронців, щоб неправдиво повідомити нам від імені Коренци (Куремси, намісника Улуса Джучі – Авт.), щоб ми вважалися послами і щоб з’явилися до нього. І хоча це неправда, він робив це для того, щоб мати можливість отримати від нас дари. Коли ж ми дісталися до нього, він виявив себе дуже недоступним до нас і жодним чином не хотів нас проводжати, якщо ми не пообіцяємо йому подарунків; ми ж, бачачи, що інакше не можемо посунутися далі, пообіцяли дати йому кілька подарунків, і, хоча ми давали йому те, що нам здавалося належним, він не хотів брати, якщо ми не дамо йому більшого. В силу цього нам довелося додати згідно з його бажанням, а дещо він поцупив у нас підступно, злодійськи і злобно”.
В татарському безіменному поселенні, яким керував алан Міхей, деякі і вбачають першу згадку про Черкаси. Втім жодних переконливих аргументів, окрім того, що знаходилося це поселення за Каневом, немає. Якщо чернці-дипломати в районі Канева перебралися на лівий берег Дніпра, це міг бути, наприклад, Переяслав.
Абсолютно не переконливою є й спроба “підтвердити” черкеську версію заснування Черкас, опираючись на згадку тут північнокавказького мешканця – алана Міхея. Присутність у армії монголів вихідців із завойованих територій (у т.ч. Північного Кавказу) є цілком ймовірною, але ж це аж ніяк не має стосунку до осадження Черкас – події, яка відбулась більш як через століття!
Дмитро Куштан, археолог, історик, краєзнавець
Що із загальноприйнятої інформації про Черкас – правда, а що міф – більше ТУТ і ТУТ.
